Page 18 - 6408

комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник ми та його похідні якнайкраще
передають і відтінюють ці тенденції. Проте нагромадження в тексті займенника ми
справляє малоприємне враження. Тому автори наукових праць використовують й інші
звороти без цього займенника, зокрема конструкції з неозначено-особовими реченнями
(Спочатку проводять відбір об'єктів для аналізу, а потім встановлюють їх
відповідність за розмірами еталонів...). Аналогічну функцію виконує речення з
безособовими дієслівними формами на -но і -то (Розроблено комплексний підхід до
вивчення...).
Властивостями, які визначають культуру наукового мовлення, є точність, ясність
і стислість. Смислова точність — одна з головних умов забезпечення наукової та
практичної значущості інформації, поданої в тексті наукової праці. Недоречно вжите
слово може суттєво викривити зміст написаного й зумовити подвійне тлумачення тієї
чи іншої фрази тексту.
Ще одна необхідна ознака наукового мовлення — ясність (вміння писати
доступно й дохідливо). Практика показує, що особливо багато неясностей виникає там,
де автори замість точних кількісних значень використовують слова і словосполучення з
невизначеним або занадто узагальненим значенням. Дуже часто автори наукових
розвідок пишуть та ін., не знаючи, як продовжити перелік, або вводять до тексту
словосполучення цілком очевидно, коли не можуть викласти інших аргументів. Звороти
відомим чином або спеціальним методом нерідко засвідчують, що автор у першому
випадку не знає яким чином, а в другому — яким саме методом.
Здебільшого порушення ясності викладу викликане намаганнями окремих
авторів надати своїй праці уявної науковості. Причиною неясності висловлювання
може стати неправильне розташування слів у реченні.
Простота викладу сприяє тому, що текст наукової роботи читається легко,
думки автора сприймаються без ускладнень. Головне у мовностилістичному
оформленні тексту дослідження полягає в тому, щоб його зміст за формою викладу був
доступний для того кола вчених, на яких ця праця розрахована.
Стислість — це ще одна необхідна й обов’язкова ознака наукового мовлення.
Реалізація її допомагає уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і
словесного мотлоху. Кожне слово і вираз служать тут тій меті, яку можна
сформулювати так: не тільки якомога точніше, але й якомога стисліше донести до
реципієнта інформацію.
Багатослів’я, або мовна надмірність, найчастіше виявляється у вживанні
зайвих слів. Щоб уникнути багатослів’я, необхідно передусім боротися із плеоназмами
(сполучення близьких за значенням слів, з яких одне або кілька зайві). Вони не тільки
свідчать про мовну недбалість її автора, але й часто вказують на нечіткість його
уявлення про предмет дослідження або на те, що він просто не розуміє точного
значення слів, узятих із чужої мови.
До мовленнєвої надмірності слід віднести вживання без потреби чужомовних
слів, які дублюють українські й невиправдано ускладнюють вислів.
Інший різновид багатослів’я — тавтологія, тобто повторення одного й того ж
іншими словами. Багато наукових робіт переповнено повтореннями однакових або
близьких за значенням слів.
Окрім лексичних форм багатослів'я, в наукових роботах трапляються і
стилістичні вади, серед яких переважають канцеляризми, що засмічують мову, надаючи
їй казенного відтінку. Особливо часто канцеляризми потрапляють у наукове мовлення

18