Page 16 - 6408

Специфічною є також фразеологія наукового мовлення, її функція, з одного
боку, визначати логічні зв’язки між частинами висловлювань (можна навести
результати..., як показав аналіз..., на підставі отриманих даних..., підсумовуючи
сказане..., звідси випливає, що...), з іншого –– в поширеній формі позначати певні
поняття, виконуючи роль термінів (адміністративна реформа, інформатизація
суспільства, документно-комунікаційна система, управлінська інформація, фінансовий
контроль, юридична служба).
Є також деякі особливості наукової мови, що суттєво впливають на стилістичне
оформлення наукового дослідження: наявність великої кількості іменників із
абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд,
вивчення).
У науковій лексиці широко послуговуються відносними прикметниками,
оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з граничною точністю
вказувати достатні й необхідні ознаки понять (науковий, професійний, психологічний,
реальний). У науковому тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу надають
аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня
часто використовують слова найбільш, найменш.
Дієслово і дієслівні форми виконують у тексті особливе інформаційне
навантаження, служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах,
закономірностях, встановлених раніше або у процесі розвідки), використовуються
також для опису дослідження, доведення.
Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу
дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент
висловлювання. Рідше використовують дієслова умовного й майже ніколи —
наказового способу. Часто послуговуються зворотними дієсловами, пасивними
конструкціями, що зумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет
дослідження (у даній статті розглядаються..., передбачено виділити додаткові
чинники...).
У науковому мовленні дуже поширені вказівні займенники цей, той, такий.
Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між частинами
висловлювання (наприклад, ці дані служать достатньою підставою для висновку...).
Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретність їх значення в тексті наукових
робіт, як правило, не використовуються.
Певні особливості має синтаксис наукового мовлення. Важливою ознакою
синтаксичного рівня наукового стилю є виведення із структури речення суб’єкта дії й
зосередження уваги на самій дії. Через те в науковому стилі переважають безособові
речення. Наприклад:
За минулий рік досягнуто позитивних зрушень у співпраці України з
Європейським Союзом.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання.
У мові наукових текстів особливо часто трапляються великі за обсягом речення.
Переважають складні сполучникові речення (складносурядні та складнопідрядні),
оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чітко передавати смислові й
логічні зв’язки між частинами змісту й речення. Складні речення є зручною формою
вираження розгалуженої системи наукових понять, установлення певних відношень
між ними: причина й наслідок, доведення і висновки тощо. Усі види речень часто
ускладнені відокремленими членами речення (відокремлені обставини, означення,
додатки, прикладки), що підвищує їх єдність. Наприклад:

16