Page 25 - 6408

3. Це речення із повторюваною інформацією про одну й ту саму особу (особи),
пов'язані дистантним зв'язком. Їх формальна ознака — повторення тих самих іменників
у називному відмінку в різних частинах тексту.
4. Речення, що починаються займенниками він, вона, воно, які не належать до
останнього іменника попереднього речення.
5. Наступні після діалогу чи полілогу речення.
6. Речення, які за смислом не можуть контактувати (розміщуватися) в одному
рядку з попереднім, оскільки абзацні речення тексту повинні бути у логічному зв’язку з
однорідними і відповідно зіставлюваними.
7. Не слід виділяти в абзац речення, які мають другорядне значення. Такі
речення не входять в один рядок із зачинами інших абзаців, які виражають основний
зміст попередньої частини тексту.
Мовознавці пропонують рубрикувати науковий текст таким чином:
1. З великої літери пишеться перше слово рубрик тексту, якщо кожна рубрика
закінчується крапкою:
Сьогодні о чотирнадцятій годині відбудуться загальні збори магістрів
держаної служби з таким порядком денним:
1. Підсумки міжсесійного контролю знань магістрів державної служби.
2. Стан виконання плану з написання магістерської роботи.
2. З малої літери пишеться перше слово рубрик, якщо вони відокремлені одна від
одної крапкою з комою:
До функцій сучасної держави, які вона здійснює, проводячи соціальну політику,
належать такі:
– функція соціального відтворення населення;
– регулятивна;
– соціально-захисна;
– стабілізаційно-адаптивна.
3. Якщо такі рубрики граматично самостійні та структурно досить розлогі, то
вони можуть починатися великою літерою:
Кожен різновид мовлення має свій набір комунікативно-семантичних
інваріантів. У цьому плані є важливим дослідження таких питань:
1. Визначення інвентарю комунікативних типів висловлень у національній мові.
2. Опис цих інвентарів з опорою на синтаксичну структуру, інтонаційне
оформлення й лексико-тематичне наповнення висловлення.
3. Зіставлення цих комунікативно-семантичних інваріантів у слов’янських
мовах.
Важливий засіб рубрикації тексту — заголовки і підзаголовки. Слід упевнитися
в тому, що назва наукової роботи, заголовки її розділів і підрозділів адекватно
передають зміст відповідної частини тексту і є логічно повноцінними, тобто
недвозначними, несуперечливими.
Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він
має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та
що в ньому стверджується? У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.
Після остаточного узгодження чернетки з керівником можна оформляти
чистовий варіант. Перед тим, як віддруковувати з чернетки наукову роботу, її слід ста-
ранно ще раз перевірити, уточнити назви розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів,
таблиць, послідовність розміщення матеріалу, звірити цифрові дані, обґрунтованість і
чіткість формулювань, висновків та рекомендацій.

25