Page 38 - 6294
P. 38
37
бібліографознавство як ширше в порівнянні з традиційними для того часу
поняттями «книга», «видання», «твір друку». У 1970-1980-ті рр. викладачі-
науковці усвідомлюють той факт, що об’єктами практичної бібліотечно-
бібліографічної діяльності є не лише книги і видання, але й
кінофотофонодокументи, перфокарти, перфострічки й інші різновиди
документів. Поступово узагальнююче поняття «книга» поступається поняттю
«документ», а поняття «книгознавство» – «документознавству». Російські
фахівці з бібліографознавства (О. П. Коршунов) і бібліотекознавства
(Ю. М. Столяров) уводять поняття «документ» у терміносистему цих
наукових і навчальних дисциплін. Постає об’єктивна необхідність
формування узагальнюючої науки про документ та викладання її для
майбутніх бібліотекарів-бібліографів.
Цьому сприяло поширення ідеї комунікаційної сутності бібліотечно-
бібліографічної діяльності, науки й освіти. Це зумовило об’єднання двох
наукових підходів – документивного і комунікаційного, які впродовж століть
розвивалися паралельно, зумовлюючи процеси диференціації. Лише в
середині 80-х рр. ХХ ст. помітними стають процеси інтеграції, що згодом
привели до формування системи дисциплін документально-комунікаційного
циклу. Зокрема, російський учений А. В. Соколов розглядав комунікацію як
«рух смислів у соціальному часі та просторі». Комунікація – це безперервний
процес обміну інформацією, даними, знаннями, результатами діяльності.
Документальна комунікація – це обмін інформацією, даними, знаннями,
результатами діяльності, зафіксованими на спеціальних матеріальних носіях
для передавання їх у часі та просторі.
Комунікаційні ідеї пронизують практично всі наукові і навчальні
дисципліни, пов’язані зі створенням, розповсюдженням і використанням
документів. Так, польський учений Кароль Гломбевський у своїй монографії
«Наука про книгу – наука про людину» (1974) писав, що центральною
категорією книгознавства є багаті і різноманітні взаємозв’язки книги і
людини, груп, суспільства в цілому». Бібліологія, складовими якої є
