Page 35 - 6294

34

елементом загального комунікаційного процесу в індивідуальному та
соціальному сенсі», слід назвати відомого американського вченого

Дж. Ширу. У 1970-ті рр. він стверджував, що бібліотека, «безумовно, є одним
із засобів комунікації».

3.4 Урізноманітнення типів і видів документів як об’єктів професійної
діяльності різних соціально-комунікаційних інститутів на початку ХХ ст.

зумовили формування документаційної науки, а потім документології,

засновником якої вважають бельгійського вченого Поля Отле. Саме з його

ім’ям пов’язують поширення терміна «документологія» та розвиток

однойменної узагальнюючої науки, що вивчає документ у всьому його

розмаїтті, загальних ознаках і властивостях. Він запропонував ширше

розуміти слово «документ» – «носій певного розміру і певного матеріалу...,

на який нанесено знаки, що містять певні інтелектуальні дані». На думку

П. Отле, наука про документ вивчає всі джерела інформації, зафіксовані

штучним способом, а також практичну діяльність, пов’язану зі створенням,

збиранням, збереженням та використанням документів. Управлінську

документацію він вважав одним із видів документів, а документологію –

синтезом бібліографії, бібліотекознавства, архівознавства і навіть

музеєзнавства». Поняття документа і книги П. Отле розглядав як синонімічні.

Свій класичний «Трактат про документацію» він назвав «книгою про книгу».

Свої ідеї П. Отле реалізував у практичній діяльності Міжнародного інституту

документації, а пізніше – Міжнародної федерації з документації. Саме

завдяки П. Отле в Європі та світі документ є об’єктом численних

самостійних наукових розвідок, завдяки чому формується комплекс

дисциплін документально-комунікаційного циклу на чолі з документологією

або загальним документознавством. За його участі, документологія набуває

ознак теоретичної інтеграційної наукової і навчальної дисципліни. Слід

зазначити, що й нині його ідею щодо формування документології як

узагальнюючої науки про документ визнають не всі сучасні науковці.