Page 55 - 6249

переходимо від елементарних дисипативних систем до складних, елементами яких є
також дисипативні системи.
Таким чином, синергетику можна розглядати як теорію утворення нових
якостей. Підставою для цього є та обставина, що синергетика пояснює математично
(за допомогою систем нелінійних диференціальних рівнянь), як відбувається
розгалуження старої якості на нові (теорія біфуркацій). Механізм біфуркацій робить
зрозумілим механізм переходу кількісних змін і якісно новий вибір. Стратегію
наукового пошуку для синергетичних систем можна уявити як деревоподібну гіллясту
графіку, яка відтворює альтернативність розвитку. Вибір майбутньої траєкторії розвитку
залежить від вихідних умов, елементів, що входять до системи, локальних змін,
випадкових факторів і енергетичних впливів.
На основі синергетичного підходу можна сформулювати такі основні
методологічні ідеї:
1) складноорганізованим системам неможливо нав'язати напрями і шляхи
розвитку, можливо лише сприяти ((через слабкі впливи) процесу
самоорганізації;
2) нестійкість є однією із умов стабільного і динамічного розвитку, а хаос є
креативним початком, конструктивним механізмом еволюції;
3) неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників
системи;
4) при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при
лінійному зростанні ентропії ( невизначеності ситуації);
5) для складних систем існують декілька альтернативних шляхів розвитку;
6) кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з
іншими елементами;
7) складна нелінійна система в процесі розвитку проходить через критичні точки
(точки біфуркації), у яких відбувається розгалуження системи через вибір одного
з рівнозначних напрямів її подальшої самоорганізації;
8) знаючи тенденції самоорганізації системи, можна прискорити її еволюцію;
9) керувати розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфуркації за
допомогою легких поштовхів.
8.3 Глобальний еволюціонізм – це інтегральний дослідний напрям, що враховує
динаміку розвитку неорганічного, біологічного і соціального світів. У його основі ідея
про єдність світобудови й уявлень про те, що весь світ є єдиною системою, яка постійно
еволюціонізує. Особливістю сучасної картини світу є визнання того факту, що процеси
руйнування і творення, деградації й еволюції у Всесвіті принаймні є рівноправними;
процеси творення (наростання складності і впорядкованості) мають єдиний алгоритм,
незалежно від природи систем, у яких вони відбуваються. У цій моделі Всесвіт постає
перед нами як природне ціле, що розвивається у просторі та часі, а вся його історія від
Великого вибуху до виникнення людства розглядається як єдиний процес, у якому
космічний, хімічний, біологічний і соціальний типи еволюції пов'язані між собою. Це
означає, що Всесвіт зазнає безперервних змін, а людство спостерігає його постійну
еволюцію. Усе це відбувається завдяки процесам самоорганізації матерії. До числа
таких процесів належить і становлення Розуму, який теж виник у результаті еволюції
Всесвіту. Отже, можна сказати, що все існуюче буття є результатом еволюції, яка має
загальний всеосяжний характер. Одним з найважливіших висновків концепції
55