Page 53 - 6249

8.2 У сучасній методології все більшого поширення набуває синергетика – теорія
самоорганізації. Вона включила в себе нові пріоритети сучасної картини світу:
концепцію нестабільного, нерівноважного світу, концепцію невизначеності та
багатоальтернативності розвитку, ідею виникнення порядку із хаосу. Цей напрям
досліджень виник у межах брюссельської школи лауреата Нобелівської премії І.
Пригожина (теорія дисипативних структур), школи Г. Хаккена, професора
інституту синергетики та теоретичної фізики у Штутгарті, який запропонував термін
„синергетика” 1973 року у своїй доповіді на першій конференції, присвяченій
самоорганізації. Основна ідея синергетики у тому, що нерівноважність розглядається як
джерело нової організації тобто порядку. Тому головна праця видатних представників
цієї науки І. Пригожина та І. Стенгерса отримала назву “Порядок із хаосу”.
І. Пригожин протягом першої половини ХХ ст. провів ряд досліджень, які
надали проблемі взаємовідношення порядку та хаосу нового сенсу. Так виникло
уявлення про дисипативну систему. Найбільш суттєва особливість дисипативної
системи у тому, що в ній співіснують порядок і хаос. Вони доповнюють один одного,
не можуть існувати один без одного. Хаос розглядається як перехідний стан від одного
рівня впорядкованості до іншого, більш високого рівня гармонії.
Дисипативні системи вирізняються такими властивостями: відкритість,
нерівноважність і нелінійність. Відкритість означає спосіб обміну із зовнішнім
середовищем. Це може бути обмін речовиною, енергією, інформацією або тим і іншим
одночасно. Нерівноважність передбачає наявність макроскопічних процесів обміну
речовиною, енергією та інформацією між елементами самої дисипативної системи.
Особливе значення має нелінійність, здатність до самодії. Через відсутність такої
здатності лінійні системи реагують на зовнішні впливи пропорційно останнім: малі
впливи приводять до малих змін, великі – до великих. Саморух (самодія) порушує
вказану пропорційність, малі вливи тут можуть призводити до великих наслідків, а
великі – до незначних.
Дисипативні системи здатні формувати дисипативні системи більш високого
рівня. Ієрархія дисипативних систем формує підгрунтя для формування різних
ступенів синтезу порядку і хаосу. І подібно до того, як існують переходи між різними
видами порядку, різними видами хаосу і між різними видами порядку і хаосу,
аналогічно можливі переходи між дисипативними системами з неоднаковою
ієрархічною структурою. Є між ними такий перехід, який відповідає принципу
максимальної сталості. Цей перехід і утворює те, що з точки зору дисипативних
систем називається розвитком. Розвиток – це зростання синтезу порядку і хаосу,
зумовлений прагненням до максимальної сталості. Поняття розвитку в такому сенсі
має універсальний характер, тобто може застосуватись як у сфері неорганічної
природи, так і біологічних і соціальних явищ.
Так, людина, як і будь-який організм, є типовою дисипативною системлю, яка
може існувати фізично і духовно тільки за умови постійного обміну із середовищем
речовиною, енергією, інформацією (харчування, дихання, теплообмін, виділення,
розмноження, пізнання, виробництво, спілкування тощо). Ці різні системи утворюють
ту чи іншу соціальну організацію або корпорацію (сім'я, школа, підприємство) . Кожна з
них э також дисипативною системою, тому що існує завдяки обміну із середовищем
речовиною, енергією, інформацією. Корпорація одного рівня утворює дисипативні
системи більш високого рівня у результаті чого формується ієрархічна дисипативна
53