Page 59 - 6249

забезпечуватимуть виживання людства.
Проблема цінностей у сучасній науці дискусійна і недостатньо розроблена. Які
цінності є домінуючими  пізнавальні чи етичні? Якими є пріоритети науки  досягнення
об'єктивності чи прогрес людства, відкриття законів дійсності чи зростання добробуту
людства і його безпеки?
Однозначну відповідь дати важко, тим паче, що науки є фундаментальні, а є і
прикладні. І якщо, на перший погляд, для перших метою є пошук істини, яка сама по
собі є цінністю, то для інших першочергового значення набуває практичне втілення, і
саме тут виникає найбільше моральних проблем. Усе було б так, якби ще не виникала
проблема засобів досягнення мети, в даному випадку  методів і способів дослідження,
які в умовах експериментальної науки вимагають великої операційної роботи, що
припускає маніпулювання об'єктом вивчення  будь то природа чи людина.
У розв'язанні цих складних проблем існують дві тенденції, що мають давню
історію. Ще до Нового часу існував погляд про необхідність обмеження науки. Так, у
відомому трактаті Плутарха про Архімеда зазначалось, що той відмовлявся викласти
деякі свої математичні відкриття через загрозу їх використання у військових цілях. В
епоху Відродження Леонардо да Вінчі, подібно до Архімеда, виявляв обережність, не
розповсюджуючи деякі свої креслення (наприклад, підводного човна), довіряв їх тільки
своїм зошитам, як він уважав, через "злу природу людини". І навіть напередодні
наукової революції Ф. Бекон у "Новій Атлантиді" частково погоджувався з тим, що
могутність знань треба охороняти від широких верств населення. Інша традиція
започаткована Г. Галілеєм. Для нього наукове пізнання не може бути обмежене ніякими
зовнішніми обставинами. Наука, на його думку, вільна від цінностей. Учені, таким
чином, можуть здобувати істину, не перенймаючись можливими негативними
наслідками для суспільства. Ця тенденція довгі часи домінувала у науці. Тільки після
Другої світової війни вчені почали усвідомлювати можливість катастрофічних наслідків
для людства їх наукових розробок.
Сучасні філософи науки  М. Полані, Т. Кун, Е. Агацці та інші, неодноразово
підкреслювали необхідність переосмислення ролі цінностей у науковому пізнанні.
Наукове пізнання, на їх думку, регулюється не тільки механізмами інтелектуальної
діяльності, але й соціальними, етичними нормами. Навіть у чистій науці, як зазначає Е.
Агацці, учений керується певним набором правил: не маніпулювати даними, бути
готовим сприйняти критику, визнавати свої помилки і чужі пріоритети.
Визнання сучасною постнекласичною наукою значної ролі суб'єктивного фактора
з великою гостротою поставило проблему відповідальності людини за навколишній
світ. Проникаючи глибоко в таємниці світобудови, людина все більше стає внутрішнім
фактором природних процесів. Причому втручання людини починається не тільки на
стадії практичного застосування наукових знань. Таке втручання відбувається вже в
процесі пізнання, і наслідки його можуть бути непередбачувані, тому що реакція
об’єкта на пізнавальні операції суб'єкта наперед невідома. З цим зіткнулись учені, які
займаються ядерною фізикою, молекулярною біологією, генетикою, медициною,
психологією тощо.
Особливості постнекласичної науки поставили перед людством складну
проблему: на якому шляху можливе досягнення такого наукового прогресу, який не був
би загрозливим для людини і природи. Чи треба обмежити бажання до нескінченного
пізнання, і якщо так, то які дослідження треба обмежувати?
59