Page 49 - 6249

модельованих об'єктів, які не підлягають безпосередньому пізнанню. Метод
моделювання надзвичайно розширює можливості наукового пізнання, оскільки дає
змогу наочніше уявляти досліджувані явища, "наближати" їх, усувати шкідливий вплив
супровідних сторонніх факторів, тобто досліджувати їх у "чистому вигляді". Виділяють
дві групи моделей: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі − це природні об'єкти,
що підпорядковуються у своєму функціонуванні природним закономірностям. Ідеальні
− фіксуються у відповідній знаковій формі та функціонують за законами логіки, які,
зрештою, є відображенням матеріального світу. До ідеальних моделей належать
результати логіко-математичного та інформаційного моделювання, що здійснюється
засобами математики, математичної логіки та кібернетики. На сучасному етапі розвитку
наукового пізнання особливо велика роль належить комп'ютерному моделюванню.
Комп'ютер, який працює за спеціальною програмою, здатний моделювати
найрізноманітніші реальні процеси: коливання ринкових цін, орбіти космічних
кораблів, зростання народонаселення та інші кількісні параметри розвитку природи,
суспільства, а також окремої людини. Важлива роль у цьому процесі належить такому
загальнонауковому методу, як ідеалізація.
Ідеалізація − це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються
ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мисленнєвої побудови
можливих об'єктів. Результати ідеалізації − не довільні. Вони відповідають окремим
реальним властивостям об'єктів або допускають інтерпретації їх на підставі даних
емпіричного рівня наукового пізнання. Ідеалізація пов'язана з "уявним експериментом",
унаслідок якого з гіпотетичного мінімуму деяких ознак поведінки об'єктів
відкриваються або узагальнюються закони їхнього функціонування. Межі ефективності
ідеалізації визначаються практикою.
7.5 Як відомо, системність − загальна властивість матерії, форма її існування,
невід'ємна властивість практики, включаючи мислення.
Масове засвоєння системних понять, визнання системності світу почалось з
робіт американського математика Н. Віннера (1948 р. − його книга “Кібернетика”).
Виникнення загальної теорії систем, незалежно від її природи, пов'язане з
дослідженнями німецького фізіолога Людвіга фон Берталанфі. Реалізацію цієї ідеї він
вбачав у тому, щоб знайти структурну цілісність законів, які встановлені у різних
науках, та виводити на цій основі загальносистемні закономірності. Одним із основних
досягнень Л. Берталанфі є введення поняття відкритої системи. Вінер розглядав
внутрішньосистемні зв'язки, а функціонування систем – як реакцію на зовнішні
впливи.
Надзвичайно важливий прорив у незнане у дослідженні систем здійснили
бельгійські вчені, школа І. Пригожина. Розвиваючи термодинаміку нерівноважних
фізичних систем, він зрозумів, що виявлені закономірності стосуються до систем будь-
якої природи, крім заново підтверджених таких положень:
 ієрархічність рівнів організації систем;
 неможливість зведення до одного закономірностей різних рівнів;
 наявність на кожному рівні організації як детермінованих, так і випадкових
процесів;
Пригожин запропонував нову оригінальну теорію систематики, головним моментом
якої є розкриття механізмів самоорганізації систем. Відповідно до цієї теорії, матерія
не є пасивною субстанцією, для неї притаманна спонтанна активність, яка викликана
49