Page 47 - 6249

абстрактного до конкретного. Щоб розкрити сутність предмета, необхідно теоретично
відтворити реальний історичний процес його розвитку, але це можливо лише тоді, коли
нам відома сутність цього предмета. Наприклад, пізнання сутності держави передбачає
не тільки знання історії її виникнення та розвитку, а й знання її сутності як суспільного
явища. У протилежному випадку з державою можна ототожнити і родоплемінну
організацію, і сільську общину тощо.
Метод сходження від абстрактного до конкретного
Сучасна гносеологія на основі єдності логічного та історичного, абстрактного та
конкретного розриває це коло, визначаючи початок пізнання та подальший шлях його
розвитку. Таким початком виступає чуттєво-конкретне, характерною рисою якого є
відображення предмета в усій його безпосередності. Однак це не означає, що в ньому
відображається лише одиничне. Чуттєво-конкретне містить в собі і одиничне, і
загальне, і явище, і випадкове, і необхідне. Але загальне, суттєве та необхідне тут не
віддиференційовані від одиничного та випадкового, зв'язок між ними не
обґрунтовується, а існує лише як емпірична даність. Пізнання не може відразу перейти
від чуттєво-конкретного до конкретного в мисленні. Для того щоб досягти справжньої
конкретності, пізнання тимчасово втрачає конкретність взагалі, вона переходить у свою
протилежність − в абстрактне.
Абстрактне знання − це однобічне знання. Тому перехід від чуттєво-конкретного
до абстрактного є, до певної міри, кроком назад, але таким кроком, який необхідний для
подальшого розвитку пізнання. Для того, щоб одержати всебічно конкретне, потрібно
підготувати необхідний матеріал. Це й здійснюється завдяки абстрактному, яке виділяє
якусь одну сторону предмета в "чистому вигляді", відсторонюючись від усіх інших. Так,
"суспільне виробництво", "матерія", "рух", "розвиток", "суспільно-економічна
формація", "цивілізація" тощо − це абстракції, які насправді не реалізуються, існують
лише їхні конкретно-історичні форми, різновиди. Але такі абстракції у своєму змісті
відображають у кожній історичній формі наявне, що характеризує їх з боку сутності,
закону їхнього існування, функціонування, розвитку. Ось чому не можна відкрити
жодного наукового закону без абстрагуючої діяльності людського мислення ні в сфері
природничих, ні в сфері суспільних наук.
Відсторонення від безпосередньо конкретних властивостей є не самоціллю
абстрагування, а засобом виявлення нових сторін, властивостей предмета, які приховані
за безпосередністю чуттєво-конкретного. Дійсність в абстракції спрощується,
схематизується, огрублюється. Тому діалектико-матеріалістична теорія пізнання не
зупиняється на абстрагуванні, а, застосовуючи принципи, закони
діалектики.
7.4 Окрім зазначених специфічних методів емпіричного і теоретичого рівня наукового
пізнання, застосовуються також загальнонаукові, загальнологічні методи, які є
всезагальними методами і засобами пізнання та мислення. До них належать: аналіз і
синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання, ідеалізація.
Вони використовуються як на емпіричному так і на теоретитчному рівнях.
Аналіз − це розчленування предмета на його складові частини (сторони, ознаки,
властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.
Синтез − це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей,
відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез − діалектично суперечливі та
взаємозумовлені методи наукового дослідження. Аналіз виконує попереднє
47