Page 45 - 6249
P. 45

перше, об'єкти в так званому чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що
                  сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність; по-третє, важливою перевагою
                  експерименту  є  його  повторюваність.  У  процесі  експерименту  необхідні
                  спостереження,  порівняння,  вимірювання  можуть  проводитися  стільки  разів,  скільки
                  необхідно  для  одержання  достовірних  даних.  Саме  завдяки  цій  своїй  особливості
                  експериментальний метод у науковому пізнанні набуває особливого значення і цінності
                         7.3  До  методів  теоретичного  рівня  наукового  пізнання,  як  уже  зазначалося,
                  належать:  аксіоматичний,  гіпотетико-дедуктивний,  метод  сходження  від  абстрактного
                  до конкретного та єдності логічного й історичного.
                         Аксіоматичний  метод  −  це  метод  теоретичного  дослідження  та  побудови
                  наукової  теорії,  за  яким  деякі  її  твердження  беруть    як  вихідні  аксіоми,  а  всі  інші
                  положення  виводять  з  них  шляхом  міркування  за  певними  логічними  правилами.
                  Аксіоматичний  метод  широко  застосовували  ще  в  античності,  зокрема  Платон  та
                  Арістотель, а остаточне утвердження пов'язують з появою "Начал" Евкліда. Прикладом
                  аксіоматичного підходу до побудови теоретичного знання може бути теорія відносності
                  А.Ейнштейна.
                         До системи знання, яка будується на основі аксіоматичного методу, ставлять такі
                  вимоги:  1)  вимога  несуперечливості,  згідно  з  якою  у  системі  аксіом  не  може  бути
                  однозначно  виведене  будь-яке  положення  разом  з  його  запереченням;  2)  вимога
                  повноти,  за  якою  будь-яке  положення,  яке  можливо  сформулювати  в  даній  системі
                  аксіом,  можна  обо  довести  або  заперечити  в  даній  системі;  3)  вимога  незалежності
                  аксіом, за якою будь-яка аксіома не має виводитися з інших аксіом системи.
                         Досить  цікавою  і  складною  є  проблема  істинності  аксіоматично  побудованого
                  знання. Необхідною  умовою його істинності є внутрішня несуперечливість. Але вона
                  свідчить лише про те, що теорія правильно побудована, а не про те, що вона істинна.
                  Аксіоматично побудована теорія може бути істинною лише в тому випадку, коли істинні
                  і  самі  аксіоми,  і  ті  правила,  за  допомогою  яких  одержані  всі  решта  положень  теорії.
                  Аксіоматичний метод сприяє: 1) точному визначенню наукових понять та відповідному
                  вживанню  їх;  2)  точному  та  чіткому  міркуванню;  3)  упорядкуванню  знання,
                  виключенню  з  нього  зайвих  елементів,  усуненню  двозначностей  та  суперечностей.
                  Аксіоматичний  метод  усебічно  раціоналізує  побудову  та  організацію  наукової  теорії,
                  наукового знання в цілому.
                         Гіпотетико-дедуктивний  метод  −  це  метод  наукового  дослідження,  який
                  полягає  у  висуванні  гіпотез  про  причини  досліджуваних  явищ  і  у  виведенні  з  цих
                  гіпотез  висновків  шляхом  дедукції.  Якщо  одержані  результати  відповідають  усім
                  фактам, даним у гіпотезі, то цю  гіпотезу визнають достовірним знанням. Гіпотетико-
                  дедуктивний метод  є  важливою  складовою  частиною  методології  наукового  пізнання,
                  він  дає  змогу  перевірити  будь-яку  наукову  гіпотезу  в  складі  гіпотетико-дедуктивної
                  теорії.  Щоб  краще  уявити  сутність  гіпотетико-дедуктивного  методу,  розглянемо  його
                  структуру. Першим його етапом є знайомство з емпіричним матеріалом, який необхідно
                  пояснити  за  допомогою  вже  діючих  у  науці  законів  та  теорій.  Якщо  таких  законів  і
                  теорій  немає,  учений  переходить  до  другого  етапу:  висування  різних  пояснювальних
                  припущень  про  причини  та  закономірності  досліджуваних  явищ.  Третій  етап  —
                  визначення  ступеня  серйозності  припущення  та  відбору  із  множини  припущень
                  найбільш  імовірного.  На  цьому  етапі  гіпотеза  перевіряється  насамперед  на  логічну
                  несуперечливість, особливо коли вона має складну структуру і розгортається в систему
                                                              45
   40   41   42   43   44   45   46   47   48   49   50