Page 24 - 6249

3.5 В останній четверті XX ст. наука вступила в нову фазу свого розвитку −
постнекласичну, яка характеризується новими рисами і новою методологією
дослідження. Ці риси часто називають постмодерністськими змінами в науці,
поскільки постмодернізм, як нова течія в європейській культурі, поставив у центр
своєї філософії невизначеність, нелінійність, багатоваріантність і плюралізм.
Перш за все, наука звернулась до більш складних об'єктів дослідження, таких як
складні системи в їх історичному розвитку ( наприклад, Земля як система взаємодії
геологічних, біологічних і технічних процесів, Всесвіт, як система взаємодії мікро-
макро-і мегасвітів тощо). У зв'язку з цим значно посилилась роль міждисциплінарних
комплексних підходів і програм, у яких беруть участь спеціалісти різних галузей
знань. Усе це призводить до взаємодії різних методів, норм та ідеалів пізнання.
При дослідженні таких складних об'єктів наочність стає умовною, широко
використовується історична реконструкція як тип теоретичного знання. У зв'язку з цим
у сучасній науці особлива роль відводиться моделюванню. Побудова моделі дозволяє
вивчати та аналізувати об'єкти без втручання в навколишній світ. Найбільш
перспективним у цьому відношенні є математичне моделювання.
Зростаюча математизація наукових теорій, їх рівень абстрактності та складності
тісно пов'язані з підсиленням значення ролі філософських методів. Ідеться про все
більше значення герменевтики, ціннісного та інформаційного підходів, методу
соціально-гуманітарних експертиз, семіотичних методів, кількісних та статистично-
ймовірнісних засобів пізнання.
Для сучасної науки характерно формування концепції цілісності (холізму). Як
методологічна установка вона орієнтує дослідника на свідоме врахування феномена
неподільності світу на множинність елементів.
Постнекласична наука відкидає положення класичної науки про чітке
розмежування об’єкта і суб’єкта пізнання. Визнається, що людина є невід'ємною
частинкою тієї реальності, що пізнається. Неможливо виокремити дослідника від
об'єкта дослідження, це лише абстракція, яка не завжди є корисною. Так, згідно з
концепцією, яка отримала назву реляційного холізму, природа і людина виявились
тісніше пов'язаними, ніж це будь-коли уявлялось, світ фізично-множинний (фізично-
причинний) і ментальний (логічний) складають нерозривну єдність, нескінченно
різноманітну і невичерпну в кожному експерименті чи акті пізнання. Таким чином, у
постнекласичній науці по-новому поставлена проблема об'єктивності. Об'єктивність
наукового знання тепер розглядається як обумовлений особливостями об'єкта (які в
повною мірою нам невідомі) характер його відповідної реакції на пізнавальні дії
суб'єкта.
Визнання суб'єктивності наукового знання ставить проблему відповідальності
людини за навколишній світ. Науковець, який пізнає об'єкт, не є стороннім
спостерігачем – він учасник світового еволюційного процесу, він − у середині системи,
що вивчається. Його знання і безжалісне ставлення до неї можуть стати загрозою
людству.
Кардинально змінюється стратегія наукового пошуку. Наукове знання набуває
вигляду безперервного потоку іновацій. Ядром сучасної філософії науки стає аналіз
процесу наукового дослідження, який в умовах постнекласичної науки набуває
проблемно-орієнтованого характеру. Крім того, сучасна філософія науки визнає ідею
24