Page 21 - 6249

 обгрунтування цьго рішення за допомогою логічних аргументів і емпіричних даних.
Ще й сьогодні більшість досліджень будується за цією схемою. Оцінюючи
позитивно “арістотелівську науку”, треба вказати на її обмеженість. Перш за все, вона
розглядала Космос як обмежений і замкнений, у центрі якого знаходилась Земля.
Математика вважалась наукою про ідеальні форми. Античні філософи базувались на
досвіді, що давався безпосередньо у відчуттях у природному середовищі.
У середні віки наукові знання продовжували розвиватись в рамках філософії та
античної традиції. Для них також характерні такі риси, як споглядальність, абстрактні
теоретичні висновки, принципова відмова від досвідного пізнання, визнання
пріоритету універсального над унікальним. З іншого боку, з'являються нові тенденції,
що базуються на експериментальному пізнанні: алхімія, астрологія.
Згідно з іншою точкою зору, наука формується в період зародження і розвитку
буржуазних відносин (ХVІ − ХУІІст). Початок цієї науки заклав М. Коперник, який
запропонував геліоцентричну картину світу і нову методологію наукового пізнання. Г.
Галілей остаточно зруйнував арістотелівську методологію, розробив і запропонував
метод точного експериментального дослідження, в основі якого − математика. Принцип
пояснення явищ на основі їх "сутностей" і "якостей", що була характерна для
арістотелівської науки був замінений на принцип, згідноз яким усі якісні відмінності
зумовлюються кількісними відмінностями в масі, вазі, формі. І ці кількісні
характеристики можуть втілюватись у точних математичних закономірностях.

3.2 Сучасна історія науки виділяє такі основні етапи її розвитку
1. Класична наука − (ХУІІ − ХІХ ст.) Домінує лінійний і об'єктивний стиль
мислення, бажання пізнати об'єкт сам по собі, безвідносно до умов його
пізнання суб'єктом, реальність підпорядкована універсальним законам. Класична
раціональність розглядає процеси шляхом причинно-наслідкових зв’язків,
сформувалась механістична картинав світу, яка набула статусу універсальної
наукової онтології.
2. Некласична наука (перша половина ХХ ст), її виникнення пов'язано з розробкою
релятивістської та квантової теорії, що дозволяє характеризувати корпускулярні
або хвильові властивості мікроб’єктів, робить акцент на незворотності
природних процесів, відкидає об'єктивізм класичної науки, уявлення про
реальність, яка не залежить від засобів пізнання і суб'єктивного фактора.
3. Поснекласична наука ( друга половина ХХ початок ХХІ ст. ) базується на
принципах нової раціональності − нерівноважності, несталості, становлення,
досліджує відкриті, складні системи, здатні до самоорганізації, враховує
співвідношення характеру отриманих знань про об'єкт не тільки з
особливостями засобів і операцій діяльності суб'єкта пізнання, а і з її
ціннісними і цільовими структурами.
Кожний етап має свою парадигму, свою картину світу, свої фундаментальні ідеї.
Класична наука має своєю парадигмою механіку, її картина світу будується на
принципі жорсткого лапласівського детермінізму, їй відповідає образ світобудови як
годинникового механізму.
З некласичною наукою позв'язана парадигма відносності, дискретності,
вірогідності, додатковості.
Постнекласичній стадії відповідає парадигма становлення і самоорганізації.
21