Page 16 - 6249

дослідженнях.
Існують також багаточисельні вчення парапсихологів, астрологів,
"нетрадиційних цілителів", які називаються паранаукою. На перший погляд вони
нагадують наукові теорії, але мають принципову іншу будову, їх неможливо заперичити
і тому з точки зору нормальної науки вони не мають сенсу.
Ми зустрічаємо сьогодні й такий термін як “науковий кіч”. Йдеться не про помилки
в наукових дослідженнях, не про “лженауку”, а про “наукову макулатуру”. Сам термін
“кіч” означає масову продукцію, розраховану на зовнішній ефект. У мистецтві кіч − це
вияв масової культури, для якої характериний: примітивізм, комформізм, культ успіху,
орієнтація на масові спрощені смаки. На жаль, такі публікації з'являються в збірниках
тез конференцій, симпозіумів. Для них характерно: поверховість, недостатня глибина
дослідження, методична бідність, принцип повторення чужих досліджень (не прямий
плагіат, здубльовані дослідження, заміна конкретної дослідницької пошукової роботи
міркуванням, псевдофілософським трактуванням тощо).
Уперше проблему демаркації науки і ненауки взялись розв’язувати
неопозитивісти. Вони виходили з того, що можливість емпіричної перевірки − один із
важливих, майже загальнопринятих критеріїв науки. Якщо в чуттєвому досвіді
неможливо вказати на будь-які об’єкти, які позначає це поняття, то воно не має сенсу. У
ХХ столітті у неопозитивістів ця вимога отримала назву верифікації: поняття чи
судження має значення, якщо його можна перевірити емпірично, у чуттєвому досвіді.
Але, як зазначив К. Поппер, цей критерій обмежений, він не працює там, де ми
маємо справу з об’єктами, які безпосередньо не спостерігаються. Критерієм демаркації
науки і ненауки, на його думку, є не критерій верифікації, а критерій фальсифікації –
принципової можливості заперечення будь-якого твердження, що належить до науки.
Якщо теорія сформульована таким чином, що її не можна заперечити, то вона
знаходиться за межами науки. Дійсно, наукові теорії не повинні боятись заперечення,
раціональна критика і постійна корекція фактами є сутністю наукового пізнання. Усе
людське знання відносне, щодо будь-якого положення можливий сумнів і будь-які
положення повинні бути відкриті для критики.
Усвідомлення обмеженості критеріїв науковості призвело до формування
Т. Куном парадигмального критерію. У кожній науці є одна (інколи кілька) парадигма,
якої в певний період дотримується наукове співтовариство, і на основі якої
відокремлюється наукове знання від ненаукового. Парадигмою в концепції Т. Куна
називають сукупність фундаментальних теоретичних принципів, законів і уявлень,
зразків виконання дослідженнь, методологічних засобів, які визнаються всіми членами
наукового співтовариства.
Філософія науки визнає відсутність абсолютних критеріїв науковості.

Наукове знання виконує такі функції: описування, пояснення, розуміння і
передбаченя.
Описування – функція наукового знання та етап наукового дослідження,
сутність якого у фіксації даних експеримента або спостереження за допомогою певної
системи позначень, принятих у даній науці (мова, символи, графіки тощо).
Пояснення – функція наукового знання, змістом якої є розкриття сутності
об’єкта, що вивчається. У науці широко застосовується форма пояснення, що розкриває
причини, генетичні, функціональні, субстанційні зв’язки.
16