Page 17 - 6249

Вимоги до пояснення:
 воно має відповідати досвідним фактам;
 воно не повинно претендувати на абсолютність (принцип толерантності);
 воно має бути максимально простим (принцип простоти);
 воно повинно мати тенденцію до поєднання всіх раніше отриманих знань
принцип єдності картини світу).
У структурі пояснення можна виділити два аспекти: безпосередньо пояснення та
його обгрунтування.
Розуміння – притаманна свідомості форма освоєння дійсності, що означає
розкриття і відтворення змісту предмета. Це процесс вироблення, освоєння, змісту і
значення людиною.
У науці розуміння передбачає використання певних методологічних правил і
виглядає як інтерпретація. Типовими видами науково-теоретичного розуміння є:
 розуміння минулих епох;
 інтерпретація інокультурних символів, метафор, переклад і тлумачення текстів;
 розуміння інших форм життя, культурних норм і цінностей;
 розуміння мікрооб'єктів, інтерпретація формалізмів наукових теорій.
Особливості філософського осмислення функцій і механізмів розуміння, у тому
числі наукового, представлені в сучасній герменевтиці (Г. Гадамер).
Передбачення – обгрунтування припущень про майбутній стан явищ природи і
суспільства чи про явища, невідомих у теперішній час, але які можна виявити на
основі відкритих наукою законах природи і суспільства.
Прогнозування – один із видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив
будь-якого явища. Використовуються такі методи прогнозування, як екстраполяція,
моделювання, еспертиза, історична аналогія, прогностичні сценарії.
Крім того, наука як соціальний інститут виконує проектно-конструкторську
(створення нових технологій), соціокультурну (масштабні плани соціального,
економічного, культурного розвитку), перетворюючу (безпосередня продуктивна сила)
функції.
2.3 Наука як складна система, що розвивається, має складну структуру, яка
постійно породжує нові відносно автономні підсистеми та нові інтегративні зв’язки.
Перш за все наука поділяється на конкретні науки, які в свою чергу включають багато
наукових дисциплін. Виявлення структури науки в такому аспекті ставить проблему
класифікації наук.
Уперше спробу класифікації наук зробив Арістотель. Усе знання, а в античності
воно співпадало з філософією, він поділив на теоретичне, практичне і творче.
Теоретичне – на метафізику (філософію) як знання про причини і начала всього сущого,
математику і фізику, яка вивчає стан тіл в природі. Створену ним формальну логіку
Аристотель не ототожнював з філософією, а вважав знаряддям пізнання.
Подібні спроби належать Бекону, Гегелю. Основоположник позитивізму О. Конт
запропонував свою класифікацію, застосувавши критерій складності: математика (у
тому числі й механіка), астрономія, фізика, хімія, фізіологія (у тому числі й
психологія), соціологія. Ф. Енгельс, ґрунтуючись на нових відкриттях у
природознавстві, за критерій узяв форми руху матерії та поділив науки так: механіка,
фізика, хімія, біологія, наука про суспільство. У сучасній методології у зв’язку з новими
відкриттями у природознавстві розрізняють шість основних форм матерії: субатомно-
17