Page 52 - 6225

альвеолярними приголосними, а також у кінці слова в обох
мовах. Другий ([ŋ]) в англійській мові є алофоном <n> перед
велярними (sink [siŋk] «тонути»). В англійській мові нема
слів, які б починалися на [ŋ] або закінчувалися на [h].
У російській мові слово може починатися і
закінчуватися будь-якою голосною і приголосною фонемами,
але не будь-яким алофоном, тобто тут немає заборон щодо
вживання фонем, але є правила їх реалізації. Так, усі дзвінкі
приголосні фонеми в кінці слова оглушуються, тобто
представлені своїми глухими варіантами (алофонами).
Іншим типом дистрибуції є сполучуваність фонем —
фонотактика. Кожна мова характеризується своєрідною
сполучуваністю фонем. Наприклад, в іспанській мові
неможливі такі звичайні для англійської мови консонантні
послідовності, як [str], [skr], [spr] (stray «який заблудився»,
scream «крик», spray «бризки») і такі прикінцеві сполучення,
як [nd], [ld] (world, sound).
У зіставних дослідженнях фонологічних систем
необхідно враховувати функції, які виконують фонеми в
структурі слова.

3. Голосні фонеми
У контрастивних дослідженнях голосні фонеми можна
характеризувати за шістьма параметрами:
1) за якісним складом, тобто за наявністю певних
голосних. Наприклад: носові голосні є у французькій,
польській, але нема їх в українській, російській, німецькій,
англійській тощо;
2) за кількісним складом. У французькій мові є 15
голосних, в іспанській — 5;
3) за розподілом за артикуляцією. Італійська мова має
дві голосні високого піднесення (<і> й <u>), французька —
три (<і>, <u>, <ü>). Кількість ступенів відкритості голосних
також може бути різною;
4) за частотою використання в лексичних одиницях.
Якщо розглянути голосні за спадом частот, то можна
встановити таку послідовність: в англійській — <і>, <е>, < >,
<ə> ..., в німецькій — <а>, <і>, <u>, <ε>, < >...;

52