Page 50 - 6225

К. Джеймс запропонував п’ять послідовних етапів
контрастивного аналізу фонологічних систем: 1) виявлення
інвентарю фонем у зіставлюваних мовах; 2) встановлення
відповідників між фонемами двох мов; 3) перелік варіантів
фонем (алофонів) для кожної з мов; 4) встановлення
дистрибутивних обмежень для фонем і алофонів у кожній з
мов; 5) встановлення частоти кожного фонемного
протиставлення в зіставлюваних мовах.
Кількісні показники фонемного складу мов значно
різняться. Звичайно в мовах від 20 до 40 фонем (в українській
38, в російській 39, в англійській 44, в німецькій 33, у
французькій 35). Ще більша розбіжність стосується кількості
голосних і приголосних. Так, в українській мові 6 голосних, в
російській 5, в англійській 20, в німецькій 15, у французькій
17. Різним є і співвідношення голосних і приголосних. Отже, в
одних мовах переважає підсистема голосних (в датській,
англійській), в інших — підсистема приголосних (в
українській, російській, вірменській, узбецькій). Мови з
переважанням голосних називають вокалічними, а з
переважанням приголосних — консонантичними.
Ще більше фонологічні системи мов різняться якісним
складом. У слов’янських мовах є м’які приголосні, а в інших
мовах їх немає. В англійській, німецькій, латинській,
санскриті, арабській та інших мовах є довгі й короткі голосні,
а в слов’янських мовах, за незначним винятком, такого
розрізнення немає. У деяких мовах наявні інтердентальні
(міжзубні) приголосні (англ. [ð], [θ] тощо), носові голосні
(французька, польська та ін. мови).
Однак найголовнішим у зіставному аспекті є
встановлення опозицій і кореляцій фонем. Фонологічна
опозиція — це протиставлення двох чи більше фонем з метою
виявлення наявності чи відсутності якоїсь лінгвістично
суттєвої (що виконує семіологічну функцію) ознаки. Так,
голосні фонеми вступають в опозиції за рядом, піднесенням,
довготою, лабіалізацією, назалізацією, відкритістю/
закритістю. Фонологічні опозиції є специфічними для кожної
мови. Опозиція за довготою, наприклад, характерна для

50