Page 51 - 6225

англійської, німецької, французької мов, однак відсутня в
українській, російській, польській та інших мовах.
Абсолютною універсальністю характеризується
протиставлення приголосних за участю голосу і шуму
(дзвінкістю/глухістю): <б> — <п>, <д> — <т>, <ґ> — <к>,
<ж> — <ш>, <з> — <с> тощо, а також за місцем і способом
творення. Однак у різних мовах його «питома вага» не
однакова (по-різному варіюється).
Специфічною для слов’янських мов є опозиція за
дієзністю (твердістю — м’якістю): укр. стан [стан] — стань
[стан’], біла [б’іла] — біля [б’іл’а], рад [рад] — ряд [р’ад],
брат [брат] — брать [брат’]. В інших мовах такого
протиставлення нема.
На основі фонологічних опозицій визначаються
диференційні ознаки фонем, які в різних мовах не збігаються.
Так, якщо зіставити звуки [г] і [ґ] в українській,
російській і німецькій мовах, то виявиться, що ознаки
проривність (зімкненість) і фрикативність, якими різняться ці
звуки, є диференційними для української та німецької мов
(укр. грати «виконувати що-небудь на музичному
інструменті» і ґрати «переплетення металевих прутів, що
використовуються для загорожі», нім. Hans «власне ім’я Ганс»
і Gans «гусак, гуска») і не використовуються (є не
диференційними, а інтегральними) в російській мові.
Зіставний аналіз не обмежується встановленням
якісних особливостей опозицій, а передбачає й кількісну їх
характеристику — визначення «сили фонологічної опозиції»,
під якою розуміють число корелятивних пар, що належать до
цієї опозиції. Зі слабкими позиціями пов’язане явище
нейтралізації і варіативності фонем. Слабкі позиції, а
відповідно й позиційно зумовлені звуки (варіанти, алофони) й
варіації фонем у різних мовах не збігаються.
Для зіставної характеристики фонологічних систем має
значення і їх дистрибуція. Бувають ситуації, коли в двох
мовах є відповідні одна одній фонеми з подібними
алофонами, але умови вживання цих алофонів не однакові.
Наприклад, в англійській та іспанській мовах є звуки [n] і [ŋ].
Звук [n] трапляється перед голосними і дентальними або

51