Page 49 - 6225

4. Приголосні фонеми.
5. Фонеми у мовленні (фонетичні процеси).
6. Типологія складів у мовах світу.
7. Суперсегментні засоби.

1. Предмет і завдання зіставної фонетики і фонології
Зіставна фонетика (грец. phöneticos — звуковий) —
розділ зіставного мовознавства, що вивчає звукову систему
мови шляхом її порівняння зі звуковою системою іншої мови
з метою виявлення її специфіки. Вона досліджує фізіологічні
(артикуляційні) особливості звуків, а також специфічність
просодичних (наголос, тон, інтонація) засобів зіставлення мов.
Методика контрастивного аналізу звукових систем
полягає в тому, що спершу описують звуки в парі мов, а
відтак встановлюють співвідношення між певними звуками
цих мов із метою їх подальшого порівняння. Контрастивний
аналіз у фонетиці — це порівняння звуків зіставлюваних мов,
які мають спільну артикуляційну базу.
Зіставна фонологія (грец. phöne — звук і logos —
слово, вчення) — розділ зіставного мовознавства, який вивчає
особливості фонологічних систем зіставлюваних мов.
Предметом її вивчення є не конкретні звуки мови, а фонеми
— одиниці звукової будови мови, які служать для розпізнання
і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, а через них і
слів.
Зіставна фонологія вивчає звуки і просодичні одиниці у
функціональному аспекті. На перший план виступає завдання
виявлення тих ознак, на основі яких у певних мовах
розрізняються і ототожнюються фонеми. Засновником
зіставної фонології є Празька школа.

2. Аспекти зіставлення фонологічних систем
Зіставне дослідження фонологічних систем здійснюють
за такими аспектами: кількість і якість інвентарю фонем:
кількість, характер та сила опозицій і кореляцій фонем;
позиційні зміни та випадки нейтралізації фонем;
комбінаторика й оточення фонем; функції фонем у словах.

49