Page 19 - 6225

П. Мельников опрацював ще домінантну типологію,
яка визначає мовний тип на основі домінантних
ознак.
Розрізняють також: історичну типологію – вивчає
принципи еволюції мовних типів (Дж. Грінберг виокремив
діахронічну типологію як особливий напрям досліджень,
предметом якого є виявлення загальних закономірностей, що
характеризують зміни різного обсягу і різної значеннєвості у
формальній і контенсивній структурі мови, а також в
особливостях її функціонування. M. М. Гухман вважає
виявлення змін, які мають константний характер,
найсуттєвішим завданням історичної типології);
квантитативну типологію – оперує не абсолютними
якісними параметрами, а статистичними індексами, що
відображають ступінь наявності в різних мовах певної якісної
ознаки; ареальну типологію – досліджує спільні типологічні
риси мов певної території, ареалу (балканський мовний союз
характеризується такими спільними ознаками: збігом форм
родового і давального відмінків (за наявності в мові категорії
відмінка), наявністю постпозитивного артикля, відсутністю
інфінітивної форми дієслова, описовим оформленням форми
майбутнього часу (за допомогою дієслова зі значенням
«хотіти»), утворенням числівників від одинадцяти до
дев’ятнадцяти за моделлю «один + на + десять», наявністю
зредукованого голосного. Крім цього, названі мови помітно
прямують від синтетичної до аналітичної будови і мають
багато спільного в лексичному складі).
Типологічний підхід до вивчення мов слід відрізняти
від генетичного й ареального. Вперше наголосив на цьому
Дж. Грінберг, який продовжив починання Е. Сепіра у сфері
типологічних досліджень морфології. Генетичне
(порівняльно-історичне) мовознавство має справу зі
спорідненими мовами, ареальне — зі «свояцтвом» мов, а
типологічне — з ізоморфізмом. Генетичне мовознавство
досліджує процеси мовної дивергенції, ареальне — процеси
мовної конвергенції, а типологічне — процеси паралельної
зміни мов. Предметом генетичного мовознавства є структурні
й матеріальні елементи споріднених мов, збережені в процесі

19