Page 23 - 6225

виражаються певними засобами в мові; 3) спільність
властивостей самих мовних структур. Прикладом мовної
універсали першого типу може бути така: людською мовою
можна легко породжувати й сприймати нову інформацію;
другого — в усіх мовах виражені відношення між суб’єктом і
предикатом, є категорії посесивності, оцінки, множинності.
Найбільша кількість універсалій належить до третього типу: в
мові не може існувати менше десяти і більше вісімдесяти
фонем; якщо в мові є троїна, то обов’язково є й двоїна; якщо є
протиставлення приголосних за твердістю/м’якістю, то немає
поліфонії голосних; якщо слова тільки односкладові, то вони
одноморфемні і в мові наявний музикальний наголос; якщо в
мові є флексія, то є й дериваційний афікс; якщо в мові суб’єкт
стоїть перед дієсловом і об’єкт стоїть перед дієсловом, то в
ній є відмінки; якщо в мові є прийменник і немає
післяйменника, то іменник у родовому відмінку
розташовується після іменника в називному відмінку; якщо в
мові є категорія відмінка, то є й категорія числа.
Існує кілька класифікацій універсалій, за основу яких
взято різні критерії. За методикою встановлення розрізняють:
— дедуктивні універсали (встановлюються шляхом
припущення і є обов’язковими для всіх мов);
— індуктивні (встановлюються емпірично і є в усіх
відомих мовах).
За поширенням у мовах виокремлюють:
— абсолютні, повні (які не мають винятків);
— статистичні, неповні (позначають явища високого
ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови; їх ще
називають фреквенталіями).
З огляду на характер універсалій виділяють:
— прості, елементарні, які констатують наявність або
відсутність чогось (у всіх мовах є X);
— складні, імплікаційні, які визначають певну
залежність між різними явищами (якщо в мові є X, то в ній є
У).
За часовим критерієм розрізняють:
— синхронічні (характерні для сучасного стану мов);

23