Page 21 - 6225

Складність визначення межі між зіставним
мовознавством і типологією зумовлена кількома причинами:
1. недавньою їх диференціацією;
2. застосуванням одного і того самого методу аналізу —
зіставного;
3. єдиною теоретичною основою.
По суті, відмінності між зіставим мовознавством і
типологією полягають у цільовій настанові: для типології —
це встановлення мовного типу, а для зіставного мовознавства
— контрастів на тлі спільних ознак.

3. Типологія і характерологія
Характерологія — розділ лінгвістичної типології,
який вивчає в типологічному аспекті окремі явища в
системах обмеженої кількості генетично споріднених і
неспоріднених мов.
Започаткував характерологію В. Матезіус у 1928 р.
Мета характерології — виявити особливості конкретної мови
або групи мов, виділеної на основі найрізноманітніших
критеріїв порівняння, тобто визначити внутрішню
типологічну специфіку конкретної мови чи групи мов.
Характерологія досліджує суттєві особливості певної мови в
певний період і виявляє імплікативні відношення між цими
особливостями (з однією особливістю пов’язуються
різнорідні, але суттєві явища мови).
Деякі вчені заперечують правомірність характерології
однієї мови, бо головним прийомом типологічного
дослідження є порівняння мовних структур. Однак це не
обґрунтовано, бо за характерологічного підходу дослідник
орієнтується на загальні властивості мови (світову мову), і
відправною точкою, основою порівняння може служити мова-
еталон. Спільним для зіставного мовознавства, типології й
характерології є сам спосіб порівняння, однак у першому
випадку цей спосіб є контрастивним, у другому —
типологічним, у третьому — характерологічним.
Спільним є також встановлення диференційних ознак,
однак набір цих ознак для зіставного мовознавства, типології
й характерології різноспрямований. Характерологія описує

21