Page 13 - 6225

різних форм мови, встановлення відмінностей у їх
функціонуванні, а також відмінних ознак, властивих кожній
формі існування мови.
Так поступово від зіставного мовознавства
відокремилося типологічне мовознавство, яке,
використовуючи зіставний метод, на основі спільних і
відмінних ознак досліджує структурні типи мов.
На початку 60-х років XX ст. в англомовних країнах
контрастивну лінгвістику розглядали як особливу науку.
Особливого розголосу набула книга Р. Ладо «Лінгвістика
поверх кордонів культур» (1957).
З 60-х років на Заході стали координувати контрастивні
дослідження. У 1959 р. у Вашингтоні відкрито Центр
прикладної лінгвістики, одним із завдань якого стало зіставне
дослідження мов. Тут вийшла серія праць із контрастивної
лінгвістики під керівництвом Ч. Фергюсона.
Свідченням загального інтересу до контрастивної
лінгвістики є те, що XIX нарада «круглого стола» в
університеті Джорджтауна (Вашингтон) у 1968 р. була
присвячена «Контрастивній лінгвістиці і її застосуванню у
викладанні мов». Наступні конференції, присвячені
зіставному мовознавству, відбулися в 1969 р. в Мангеймі
(ФРН), в 1971 р. в Гонолулу, в 1982 р. в Бухаресті.

6. Внесок вітчизняних учених у зіставне
мовознавство
Олександр Опанасович Потебня (1835—1891): «Із
записок з руської граматики» - описано в зіставному плані
системи східнослов’янських мов у їхніх зв’язках з іншими
мовами, «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» -
представлена специфіка символічних значень слів у
слов’янських мовах.
Леонід Арсенійович Булаховський (1888— 1961):
«Нариси з загального мовознавства» (1955), «Українська мова
серед інших слов’янських» (1942), «Виникнення української
мови та її положення серед інших слов’янських» (1948),
«Питання походження української мови» (1956).

13