Page 11 - 6225

доопрацьована Вільгельмом фон Гумбольдтом (1767—1835).
Внесок у зіставне мовознавство зробили також німецькі вчені
— представники порівняльно-історичного мовознавства
Франц Бопп (1791 1867) і Август Шлейхер (1821—1868). Далі
в руслі типологічних розвідок розвивали зіставне мово-
знавство швейцарець Ф. Містелі, німець Ф. Фінк.

5. Зіставне мовознавство у XX – на початку XXI ст.
На початку XX ст. вагомий внесок у зіставне
мовознавство зробили американські мовознавці Едуард Сепір
(1884—1939) і Дж. Грінберг (нар. 1915), які в основному
розвивали типологічні ідеї. На можливість зіставного
дослідження мов на противагу порівняльно-історичному
вказував швейцарський мовознавець Фердінанд де Соссюр
(1857—1913).
Інший напрям зіставних досліджень —
характерологічний — розвивали представники Празької
лінгвістичної школи. Мета характерології — скласти
детальний опис суттєвих ознак окремо взятої мови в
зіставному плані з іншими мовами і показати її своєрідність
(Володимир Скалічка (1908—1991), Вілем Матезіус (1882—
1945) і російський мовознавець Микола Сергійович
Трубецькой (1890—1938)).
«Основи фонології» (1939) Трубецького поклали
початок зіставному вивченню фонологічних систем (на
матеріалі багатьох мов). Він є також автором теорії мовних
союзів.
Над проблемами зіставного мовознавства працювали
також російські мовознавці Лев Володимирович Щерба
(1880— 1944) – дослідження в галузі лексикології заклали
основи контрастивного аналізу на рівні лексики,
Є. Д. Поливанов (1891—1938) – розробив план серії праць із
зіставної граматики російської й узбецької мов, Василь
Олексійович Богородицький (1857—1941) – написав працю
«Вступ до вивчення романських і германських мов».
Багато уваги зіставно-типологічним дослідженням
приділяв радянський академік Микола Якович Марр (1864—

11