Page 118 - 6225

5) називні (номінативні) речення, в яких головний член
виражений іменником у формі називного відмінка. Загальна
семантика таких речень — існування, наявність чого-небудь
(Відступ. Зустріч. Розмови. Ніч, заграви пожеж. — О.
Довженко). В англійській мові їм відповідають двоскладні
речення з формальним підметом it (It was a retreat, буквально
Це був відступ). Останнім часом стали з’являтися називні
речення і в англійській мові.
Такі явища властиві й іншим германським, а також
романським мовам.
Серед комунікативних типів речення найбільші
відмінності в різних мовах мають питальні речення. По-
перше, виділяються мови з питальними частками і мови без
таких часток, з інверсією членів речення, переважно присудка,
який виноситься на перше місце. По-друге, мови з частками
розрізняються за місцем частки в реченні. До мов із
питальними частками належать, наприклад, українська,
російська, польська, болгарська, японська та ін. До мов без
питальних часток належать англійська, німецька, французька
тощо.
Комунікативні типи речення можуть уживатися в
мовах у невластивій для них функції (переносному значенні),
причому це переносне вживання не збігається в мовах як за
функціональним навантаженням, так і за частотністю. Так,
зокрема, питальні (особливо, питально-заперечні) речення в
українській, російській, англійській і французькій мовах
уживаються у функції спонукальних. Наприклад: Чи не
допомогли б ви мені переставити шафу? (замість
Допоможіть мені переставити цю шафу). Це ж стосується й
уживання розповідного речення замість спонукального: Ви це
зробите (замість Зробіть це).
Важливе значення має вивчення узуальних норм
використання тих чи інших типів речень. Одна й та сама
ситуація може бути виражена різними способами, але
спонтанно мовцями використовується лише певний тип
речення чи навіть певна фраза.

118