Page 97 - 6213

умовах і є найвищою людською властивістю (К. Платонов ), оскільки вони

не є механічною комбінацією навичок, а становлять щоразу новий сплав

знань, навичок, досвіду та творчих можливостей людини (С. Кісельгоф)

[124]. Наслідуваність такого підходу спостерігаємо в запропонованих у 90-

х роках ХХ ст. формулюваннях В. Онищука, який розглядав уміння як

спроможність “виконувати складну комплексну дію на основі засвоєних

знань, навичок і практичного досвіду” [56, с. 80–83]. Тобто вчений розумів

уміння як екстеорізацію комплексу знань, прийомів, навичок та різних

елементів попереднього почуттєвого чи практичного досвіду через фізичні

або розумові дії, проявом творчості, реалізацією готовності людини до

прийняття та реалізації рішень за нестандартних життєвих обставин. Тому

вважав за неможливе говорити про автоматизацію вмінь, їх ототожнення з

навичкою.
Мусимо зауважити, що серед сучасних українських педагогів також

немає єдиного розуміння проблеми субординації між уміннями та
навичками. До прикладу, В. Кручек дотримується точки зору, що уміння є

здатністю людини здійснювати певну діяльність на основі надбаних знань
та навичок, завершальною стадією формування дії, оволодіння якою

дозволяє переключатись з одного способу дії на інший, урізноманітнювати

прийоми.

Водночас І. Малафіїк визнає, що і навички, і вміння є формами

вираження досвіду здійснення людської діяльності. Проте в його

„Дидактиці” читаємо: „Якщо вміння – це готовність до свідомих і точних

дій, то навички – це автоматизована ланка цієї діяльності. Отже, навички –

це автоматизовані вміння. Вони здійснюються без участі свідомості, але

під її контролем”. Зважаючи на його міркування, навичка не може

передувати умінню, а, навпаки, є кінцевим і завершальним етапом його

застосування.

98