Page 96 - 6213

На вирішальному місці дидактичної тріади (знання – уміння –

навички) у процесі навчання акцентує також український дидакт

І. Малафіїк, який убачає внутрішню рушійну силу процесу навчання саме в

суперечності між вимогами, що висуваються до знань, умінь і навичок

учнів, та реальними можливостями їх виконати. Водночас ці елементи є

взаємопов’язані, оскільки не тільки вміння формуються на основі знань і

неможливі без них, але й знання самі по собі мають невелику цінність без

умінь застосовувати їх. Формування вмінь є обов’язковим у навчальному

процесі тому, що наступне покоління засвоює досвід попереднього і, не

пройшовши логічного шляху появи цих знань, молодь не могла б знати,

звідки вони взялися. Саме завдяки вмінням знання набувають особливої

ваги і значущості, свого практичного виміру, бо вміння – це заснована на

знаннях готовність людини виконувати ту або іншу діяльність, це
готовність до свідомих і точних дій.

Як бачимо, педагоги різних суспільних формацій погоджуються із
важливістю формування вмінь та навичок, проте питання про їх

співвідношення, попри те, що було предметом дискусій у педагогіці, й досі
не отримало однозначної відповіді.

В. Кручек та М. Ісаєнко проаналізували погляди багатьох радянських

учених на сутність поняття вміння на противагу навичці. В. Кручек

встановила, що існує група вчених (І. Ільїна, Є. Кабанова-Меллер,

Г. Костюк), яка вважає вміння початковим етапом оволодіння навичкою,

що є утворенням більш високого рівня. Позиція іншої групи науковців

полягає в тому, що саме навичка є первинною, водночас уміння є

утворенням значно вищого рівня, бо передбачають здатність

цілеспрямовано та творчо використовувати свої знання та навички у

процесі практичної діяльності (О. Барабанщиков); здійснювати дії не

автоматично, а з творчим використанням знань та навичок (Л. Спірін).

Уміння дають можливість виконувати певну діяльність чи дію в нових

97