Page 89 - 6127
P. 89

в  Європі  і  Північній  Америці.  Однак  автомашини,  які  зійшли  з
                            конвеєрів на початку 80-х рр., не мали між собою нічого спільного,
                            крім назви і овальної блакитної фордівської емблеми на радіаторі.
                                  За  минулі  декілька  років  компанія  «Форд»  істотно
                            наблизилася  до  своєї  давньої  мрії,  приступивши  до  реалізації  6-
                            мільярдної  програми  створення  загальносвітового  автомобіля
                            «Мондео». Вона стала спробою розробити «універсальну» машину,
                            покликану  замінити  як  «Сьєрру»  в  Європі,  так  і  «Форд
                            Темпо»/«Мерк’юрі Топаз» у Північній Америці.
                                                               3
                                  Коли  компанія  «Форд  Мотор»  збиралася  випустити  восени
                            1993  р.  свій  новий  «Форд-Контур»  і  його  побратима  «Меркурій-
                            Містик»,  в  обох  автомобілів  був  би  такий  же  двигун  і  такий  же
                            привід,  як  і  в  нової  в  той  час  європейської  моделі  «Мондео».
                            Компанія  розглядала  «всесвітній  автомобіль»  як  ключ  до
                            майбутнього.  Однак  за  розрахунками  цей  глобальний  проект
                            обійшовся б аж ніяк не в 6 млрд. дол., які були вкладені у створення
                            сімейства моделі «Мондео».
                                  Хоча ця фордівська система оформлялася протягом декількох
                            років,  вона  за  декілька  тижнів  до  призначеного  терміну  була
                            підведена  під  єдиний  «електронний  дах»  —  так  назвала  компанія
                            свою  нову  організацію  об'єднаних  конструкторських  робіт,
                            розташовану у Дірборні (штат Мічиган). Інші головні центри — у
                            Дантоні  (Англія),  Кельні  (Німеччина),  Туріні  (Італія),  Валенсії
                            (Каліфорнія),  Хіросімі  (Японія)  і  Мельбурні  (Австралія).  Мережа
                            (супутниковий  зв'язок,  підвідні  кабелі  і  наземні  лінії),  придбана  в
                            постачальників  електронного  зв'язку,  дозволяє  фордівському
                            інженерові  в  Дантоні,  приміром,  передавати  в  Дірборн  величезні
                            комп'ютерні  файли тривимірних  креслень  моделі  кінця  90-х  рр.  У
                            Мічигані  конструктор  може  одержати  ці  креслення  на  робочій
                            станції,  зателефонувати  англійському  колезі  і  працювати  разом  з
                            ним,  аналізуючи  екранне  зображення  і  навіть  розглядаючи  цю
                            тривимірну  картинку  з  усіх  боків.  Через  кілька  годин  файли
                            інформації можуть бути передані через супутник або по волоконно-
                            оптичному  зв'язку  в  Турін,  де  комп'ютеризована  формувальна
                            машина може за кілька годин видати модель у глині або пластмасі.
                            У  кожній  точці  цієї  системи  «Форд»  може  використовувати
                            місцевих експертів або обладнання на благо компанії в цілому.
                                  «Це  дозволяє  більш  ефективно  використовувати  наші
                            ресурси,  —  сказав  Джек  Телнак,  новопризначений  віце-президент
                            по  об'єднаному  проектуванню  фірми  «Форд»,  який  працює  в

                                                             87
   84   85   86   87   88   89   90   91   92   93   94