Page 87 - 6127

дотепер через свою укорінену традицію розподілу на незалежні
регіональні «вотчини». Однак зараз компанія усвідомила
необхідність із цим порвати. Головна проблема компанії «Форд»
(однаковою мірою це стосувалося і її головного вітчизняного
суперника — найбільшої у світі автомобілебудівної фірмі
«Дженерал Моторс») у тому, що на ній лежав тяжкий тягар
«історичної спадщини», від чого практично вільні її більш гнучкі
японські конкуренти.
Великі японські фірми — «Тойота», «Ніссан» і «Хонда» —
скільки-небудь значимо вступили на світові ринки всього 20 років
тому. Завдяки перевагам сучасних засобів зв'язку в них склалися
більш раціональні організаційні структури. Багато в чому завдяки
цьому в усіх регіонах світу та чи інша японська фірма продає,
власне кажучи, той самий автомобіль. Наприклад, модель
«Королла» компанії «Тойота», яка продається у Північній Америці,
мало відрізняється від тієї, яка продається в Європі або в самій
Японії. Якщо говорити про основні характеристики, то машина
розроблялася і конструювалася тільки один раз, хоча збірка її
здійснюється на чотирьох континентах.
Навпроти, дочірні компанії американських гігантів — «Форд
Європа» і «Дженерал Моторс Європа» — створювалися як цілком
незалежні автомобілебудівні фірми із закінченим циклом
виробництва. Протягом довгих років велика частина їхньої
продукції проектувалася, розроблялася і конструювалася з
орієнтацією тільки на європейський ринок (іноді, щоправда,
передбачався деякий експорт в інші частини світу). Таким чином,
вони дублювали, а не доповнювали діяльність своїх материнських
компаній у Північній Америці.
У рамках своєї революційної перебудови компанія «Форд»
планувала створити підрозділ «Форд Аутомотив Оперейшнс», у
якому ефективно злилися б європейський і північноамериканський
напрямки бізнесу, а також фордівська група компаній —
виробників автомобільних деталей. «Форд» реорганізувалася так,
що на зміну практично незалежним регіональним компаніям
повинні були прийти декілька глобальних, побудованих за видами
продукції, яка випускається, напрямками — у формі п'яти центрів
автомобілебудівних програм (ЦАП). Чотири з них повинні були
бути створені в Північній Америці, один — у Європі.
Європейський ЦАП зі своїми дослідницькими і
конструкторськими центрами, які були б розміщені у
Великобританії і Німеччині, повинен був займатися малими і

85