Page 71 - 6094

завдань певної виробничої ділянки застосовують ті чи інші різновиди цієї системи
оплати праці.
1. Пряма відрядна система оплати праці визначається кількістю виготовленої
продукції і розцінкою за її одиницю за тарифною ставкою, що відповідає певному
розряду робіт та нормі часу або нормі виробітку. Заробіток працівника за цією
системою визначають за формулою
ЗПп.в = Р в×N, (4.19)
де Р в — відрядна розцінка за одиницю продукції;
N — обсяг виготовленої продукції в натуральних одиницях.
Відрядну розцінку встановлюють так:
Р в = Ст р1 × Нчас, або Р в = Ст р1 / Нвир, (4.20)
де Ст р1 — тарифна ставка робітника першого розряду;
Нчас — норма часу на виготовлення одиниці продукції;
Нвир — норма виробітку продукції в одиницю часу.
Пряма відрядна система оплати праці добре спрацьовує там, де певну
технологічну операцію виконує один робітник. Проте ця система слабо стимулює
робітників до досягнення високих колективних показників, а також майже не пов’язана
з якістю вироблюваної продукції.
2. Відрядно-преміювальна система оплати праці призначена виправити недолік
попередньої системи. Заробіток за цією системою обчислюють так, як і в попередній
системі, але з додатковим нараху-ванням премії (m) за досягнення певних якісних і
кількісних показників:
ЗПв-прем = Р в×N + М. (4.21)
3. Відрядно-прогресивна система оплати праці передбачає оплату виготовленої
продукції в межах плану за прямою відрядною системою, а оплату виготовленої
понадпланової продукції — за підвищеною розцінкою. Ступінь підвищення
регламентується спеціальною шкалою, де зазначений відсоток збільшення основної
розцінки залежить від результатів перевиконання основного завдання. Заробіток за
цією системою обчислюють за формулою
ЗПв-прог = Р в×N + Р зб×Nпер, (4.22)
де Р зб — збільшення розцінки за прогресивною шкалою;
Nпер — обсяг продукції, виробленої понад план.
Відрядно-прогресивна система істотніше стимулює робітників до підвищення
продуктивності праці, ніж проста відрядна система, але призводить до випереджаючого
збільшення заробітної плати порівняно з виробітком. Тому застосовують її рідко і на
короткий час на “вузьких” ділянках виробництва, що стримують підвищення
продуктивності праці.
4. Непряму відрядну систему оплати праці використовують для окремих
категорій допоміжних робітників, які безпосередньо не виробляють продукцію, але
обслуговують основних працівників-відрядників. Це наладчики, ремонтники,
кранівники та робітники деяких інших категорій, чия праця не піддається нормуванню
й обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток
за цією системою обчислють так:
ЗПн.в = Ст рі × t × К вн, (4.23)
де Ст рі — погодинна тарифна ставка;
t — фактично відпрацьований час;
К вн — коефіцієнт виконання норм виробітку основними робітниками.
5. Акордну систему оплати праці застосовують тоді, коли необхідно підсилити
матеріальний інтерес робітників у скороченні термінів виконання робіт, у дотерміновій
здачі об’єктів в експлуатацію. З цією метою встановлюється фонд оплати на весь обсяг

71