Page 66 - 6094

де ΣТ н – сумарний обсяг виконаної роботи згідно нормативами;
Т ф – фактично відпрацьований час у людино-годинах на підприємстві.
Трудомісткість визначається витратами робочого часу на одиницю продукції чи
на конкертний комплекс робіт.

Трудомісткість

Нормативна Планова Фактична
визначається на основі визначається на показує фактичні
основі
норм часу на показників витрати робочого
виготовлення одиниці нормативної часу
продукції трудомісткості

Нормативна трудомісткість окремого процесу дорівнює сумі витрат робочого
часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання
комплексу робіт згідно встановлених норм.
Планова трудомісткість визначається на основі показників нормативної
трудомісткості, вона, як правило, менша від нормативної на величину зменшення
трудових витрат, які передбачаються організаційно-технічними заходами підприємства.
Фактична трудомісткість фіксує фактичні витрати робочого часу окремого
робітника, які припадають на одиницю готової продукції.
Планування продуктивності праці здійснюється методами прямого розрахунку
та пофакторним.
Метод прямого розрахунку передбачає визначення планового рівня
продуктивності праці Ппл діленням запланованого обсягу випуску продукції Qпл (у
вартісному вираженні) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу
Чпл:
Ппл = Qпл / Чпл. (4.11)
Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці
через економію чисельності працюючих або економію робочого часу за всіма
факторами приросту продуктивності праці згідно з їх типовою класифікацією.
Для розрахунку підвищення продуктивності праці на підприємстві існує така
класифікація факторів (чинників) її зростання:
Внутрішні чинники:
1. Техніко-технологічні чинники полягають у впровадженні передової технології,
сучасного устаткуванні, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації
діючого устаткування та обладнання; поліпшення якості сировини, застосуванні нових
програмних продуктів тощо.
2. Організаційні чинники: поліпшення організації виробництва, праці й
управління: розширення зон обслуговування; систематичний перегляд і підвищення
норм виробітку; удосконалення управління виробництвом; скорочення втрат робочого
часу; зниження відсотка браку та відхилень від нормативних умов праці.
3. Соціально-економічні чинники можна поділити на чинники матеріального та
морального стимулювання: зростання заробітної плати, премії, можливість підвищення
кваліфікації, самореалізації тощо.
Зовнішні чинники:

66