Page 27 - Володимир Пахомов
P. 27

Мову створили люди, вони її розвивають, удосконалюють. Основна
        функція мови – бути засобом спілкування, збереження і передачі знань,
        взаємного розуміння.
             Сучасний тлумачний словник так пояснює основне значення багатоз-
        начного  слова  мова:  “Мова  –  це  сукупність  довільно  відтворюваних
        загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для
        об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих пра-
                                                               8
        вил їх комбінування у процесі вираження думок” .
             Мова – єдина, цілісна складна знакова система, точніше система
        систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не
        лише  засобом  комунікації,  обміну  думками,  закріплення  думок,  а  й
        засобом їх формування. Мова як специфічно людський засіб спілкуван-
        ня належить одночасно суспільству й індивідуумові. В обох випадках во-
        на є продуктом історичного розвитку суспільства, яке користується над-
        банням попередніх етапів життя мови. Але мова живе тільки у мовлен-
        ні, без нього вона буде мертвою.
            “Мовлення – спілкування людей між собою за допомогою мови,
                             9
        мовна діяльність” .  “Мовлення – функціонування мови в процесах
        вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови як осо-
                                    10
        бливого виду діяльності” . Отже, мовлення – це практичне користу-
        вання мовою в конкретних ситуаціях з наперед визначеною метою;
        це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.
            Різницю між мовою і мовленням подає Н.Д.Бабич:

        Мова – це:                             Мовлення – це:
        1) універсальний  засіб  навчання  і  1) спосіб  існування  і  вияву  мови,
        виховання людини;                      “мова в дії”, мовний процес у бага-
        2) енциклопедія  людського  досві- тьох видах і формах (говір, писання,
        ду;                                    слухання, читання, мовчазна розмо-
        3) першооснова       нагромадження  ва з самим собою чи сприйняття від
        культурних  цінностей,  засіб  вира- інших повідомлення);
        ження змісту культури, спосіб вве- 2) вияв  процесу  формування  (а  не
        дення  окремої  людини  в  процес  втілення) думки;
        суспільного культурного розвитку;  3) вияв  одиниць  мови  усіх  рівнів  і
        4) один  із  компонентів  духовної  правил їх поєднання;
        культури суспільства;                  4) засіб  конкретизації  спілкуван-
                                                  11
        5) засіб  координації усіх виробни- ня.
        чих процесів;
        6) функціонуюча  система,  нероз-
        ривно  пов’язана  з  усіма  галузями


        8   Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1978. – Т. 4. – С. 768.
        9
          Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1978. – Т. 4. – С. 770.
        10
            Українська радянська енциклопедія: В 12 т. – К.: УРЕ ім. М.Бажана, 1982. – Т. 7.
          – С. 57.
        11   Див.: Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – С. 11.
                                              26
   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32