Page 31 - Володимир Пахомов

мова, у межах якої розрізняються підперіоди: а) рання середньоукра-
їнська мова (кінець XIV ст. – XVI ст.); б) середньоукраїнська мова
(кінець XVI ст. – початок XVIII ст.); в) пізня середньоукраїнська
17
мова (початок XVIII – початок XIX ст.); 4) нова українська мова.
2.8. Сучасна українська літературна мова

Сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву
української національної мови. Нижчими її формами є територіальні та
соціальні діалекти. Поняття “національна мова” охоплює загальнона-
родну українську мову – як літературну, так і діалекти.
Літературна мова – це відшліфована мова, яка характеризується
поліфункціональністю, унормованістю, стандартністю, уніфіковані-
стю, розвиненою системою стилів.
Функціональне призначення літературної мови в житті українсь-
кої нації полягає в обслуговувані усіх сфер діяльності суспільства.
Вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування
людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і
освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вира-
ження національної культури, національної самосвідомості українців.
Основна ознака літературної мови та, що вона є унормованою
формою загальнонародної мови.
Багатогранність суспільного функціонування української літературної
мови в усній і писемній формах відображає загальнонаціональне в ній, що
й відрізняє літературну мову від територіально обмежених діалектів як
форм побутового мовлення та соціальних діалектів, обмежених невели-
кими соціальними колективами людей.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі пів-
денно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і пів-
денно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу
роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літера-
турної мови став І.П.Котляревський, бо ввів до літератури багату, коло-
ритну, мелодійну, співучу народну мову.
Основоположником сучасної української літературної мови вважають
Тараса Григоровича Шевченка, який відібрав з народної мовної скарб-
ниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й грама-
тичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні,
іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему – українсь-
ка мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтон-
ших почуттів; вивів українську мову на рівень високорозвинених євро-
пейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого роз-
витку.

17 George Shevelov. A. Historical Phonology of the Ukrainian Language. – Heidelberg,
1979. – PP. 203, 388, 560, 697-699.
30