Page 252 - Володимир Пахомов

ної уваги до співрозмовника. Така форма спі-
лкування в лінгвістиці визнача-ється термі-
ном “фатична комунікація” (дослівно – без-
змістовна, пуста). Належить цей термін анг-
лійському етнологу В.Малиновському (1923
р.), який уживав його на позначення неінфор-
мативних повідомлень, що ними обмінюються
співрозмовники для підтримування контакту –
із ввічливості, поваги, щоб заповнити паузу,
перервати мовчанку. Як стверджують дослідни-
ки, з психологічної точки зору фатичне спіл-
кування має умовний характер. Це є своєрідна
мовна гра, яку зобов’язані підтримувати чле-
ни суспільства, дотримуючись етикетних на-
станов. Зрозуміло, що є багато непередбаче-
них етикетом комунікативних подій такого ти-
пу, які обумовлені ситуативно. Наприклад:
“Михайло підійшов до діда. – Добрий день
вас! – вклонився він і зняв кашкета. – Здо-
ров був паниченьку! – старий пригладив рукою
сивого вуса. – Ніби здалеку будете? – Михай-
ло хотів зав’язати розмову. – Авжеж, не ту-
тешній...”(Р.Іванченко. Клятва. – К., 1985.
– С.30). Однак, як правило, змістом стерео-
типних формул фатичного спілкування є запи-
тання про новини, здоров’я, сім’ю, життя,
справи, врожай тощо, які виконують насампе-
ред контакто-встановлюючу роль, забезпечуючи
умілий підхід до справи і позитивне її вирі-
шення. При цьому не так важливий зміст мов-
лення, як сам процес спілкування. Адже на-
справді той, хто задає подібні питання, зо-
всім не очікує докладної відповіді на них.
Це лише спосіб виявлення своєї прихильності
до співрозмовника. Тому і відповіді на кожне
з цих запитань є також узвичаєними, неінфор-
мативними.
Український народ надає великої ваги фа-
тичному спілкуванню. Після вітання воно ви-
ступає обов’язковим зачином наступної розмо-
ви і повинно передувати основній її темі.
Народна етика вимагає ніколи не починати від
справи, яка є основним предметом реальної
комунікації. На цю особливість українського
етикету звертали увагу дослідники. Так, Яків
Головацький у праці “Слова витання, благос-

219