Page 249 - Володимир Пахомов

кціонально-стилістична розмаїтість її складу
забезпечує реалізацію культуроносної функції
україн-
ської мови.
Однак дана система не залишилась незмін-
ною на всіх етапах розвитку української мо-
ви. Так, відомі соціальні зрушення в суспі-
льстві спричинилися до того, що окремі ети-
кетні вислови або зникли з ужитку, або зву-
зили сферу функціонування. На зміну їм при-
йшли інші або ж мовна лакуна (порожнина) за-
лишилась незаповненою. Наприклад, звертання
пане (пані, панно, панове) вживається в дип-
ломатичному й офіційному середовищі стосовно
людей іншої соціальної системи, а також у
повсякденно-побутовому спілкуванні українців
у західних областях України (переважно людей
старшого покоління, які зберігають звички,
засвоєні замолоду). Випадання з мовної сис-
теми якихось її елементів не завжди може, на
наш погляд, повноцінно компенсувати іншими
одиницями. Так, прийняті після революції
1917 р. в офіційній сфері вокативи товаришу
(товаришко) і громадянине (громадянко) у по-
всякденно-побутовому спілкуванні до незнайо-
мої людини на вулиці, транспорті й інших
громадських місцях в українській мові не уз-
вичаїлися 82 .
Позбувшись вокативів добродію (добродій-
ко), як і іншим традиційних етикетних формул
в українській мові, ми тим самим зменшили
кількість форм ввічливого звертання, що пев-
ною мірою призвели і до спрощення мовленнє-
вого етикету.
Очевидно, що тут потрібна своєрідна “реа-
білітація” окремих слів. Так “Словник украї-
нської мови творів Г.Квітки-Основ’яненка”
пояснює слово “добродій” як застарілу форму
ввічливого звертання до людей з привілейова-
ного суспільства. Однак уживання його в мові
художньої літератури дожовтневого періоду
свідчить про те, що це була узвичаєна форма
шанобливо-ввічливого звертання як до незна-
йомої, так і до знайомої людини. Вона вжива-

82 Формановская Н. И. Употребление русского речевого этикета. – М., 1984. – С.27.
216