Page 20 - Володимир Пахомов

Цими природними умовами і пояснюється звуковий бік слів мама, баба,
вава. Їх не може бути багато, і тому вони з певними варіаціями повторю-
ються у великій кількості мов.
Та слово – це тільки звучання, а зміст у дитячих словах у різних мо-
вах не збігається. Так слово мама в українській, російській, іспанській,
арабській та багатьох інших мовах значить мати, але в грузинській – бать-
ко, у давньогрецькій – і мати, і баба, у турецькій – їжа, в осетинській –
пугало. Слово баба по-українськи значить бабуся, у ряді тюркських мов
– дідусь, але в турецькій – батько. Слово папа – по-російськи значить
батько, по-українськи – хліб, по-іспанськи – їжа, у мові маратхі – вода, а
в осетинській мові папи – худоба.
Це означає, що діти вкладають у звукове сполучення, яке їм найлегше
вимовити, зміст, про який вони довідуються від дорослих.
Діти навчаються мові від оточуючих, а не засвоюють її від при-
роди.
Отже, немає абсолютно ніяких підстав вважати мову біологічним,
природним явищем. Суспільна сутність мови найкраще доводиться тим,
що вона нерозривно пов’язана із суспільством, є однією з істотних ознак
суспільства. Поза суспільством вона стає мертвою, а жодне суспіль-
ство без мови існувати не може.

2.3. Мова та інші засоби спілкування

Певні форми спілкування притаманні й тваринам. Але вони не станов-
лять мови й реалізуються на рівні першої сигнальної системи. Американ-
ський мовознавець Ч. Хоккет сформулював 16 прикмет (екстралінгвістич-
них універсалій), за якими мова відрізняється від комунікативних систем
у тварин. Так, правила мови передаються шляхом вивчення, опанування,
а не успадковуються; мові притаманна граматична структурність, завдяки
чому нові мовні висловлювання творяться за аналогією або ж шляхом пе-
ребудови вже утворених висловлювань; учасники мовної комунікації мо-
жуть і передавати мовні сигнали, і одержувати їх, – інакше кажучи, при
мовній комунікації наявний діалог, а у тварин діалогу нема.
Але в людському суспільстві окрім мови вживані й інші, невербальні
засоби спілкування (від лат. verbum – слово, мн. verba – говоріння).
Однак перш ніж вести про них розмову, чіткіше окреслимо сферу мо-
ви, сферу вербального спілкування.
Основний, первинний вид мови – звуковий. Мовні висловлювання
вимовляються і сприймаються на слух.
Після винайдення письма мова може приймати й інший вид – письмо-
вий, при якому мовні висловлювання записуються і сприймаються зором
(читаються).
Письмо появилось для подолання обмежень звукової мови, для уста-
лення мовних висловлювань у часі й для передачі їх на значні відстані.

19