Page 19 - Володимир Пахомов

Але мова не є окремим організмом, а становить здобуток людства,
народу. Люди ж утворюють суспільство. Щоправда, це не означає, що всі
риси людей є суспільними. Чимало властивостей людей пояснюються їх
природою, а не суспільністю. Зокрема, це расові ознаки (форма волосся і
тип волосяного покриву, колір шкіри і очей, розміри та особливості черепа
і обличчя), здатність їсти, спати, ходити на двох ногах. Проте мова на-
лежить до суспільних явищ, суспільних властивостей людини.
Щоб довести цю тезу, варто розглянути аргументи тих, хто вважає,
що мова є природним явищем.
1. Кажуть, що мова властива не тільки людям, а й тваринам.
Проте ніякої мови у тварин немає. Тварини використовують звукові
сигнали для повідомлення. Курка одним звуком кличе курчат, іншим по-
відомляє, що знесла яйце, ще іншими – виражає свій переляк. Певною кі-
лькістю звукових сигналів, що несуть у себе якусь інформацію, володіє
чимало тварин. У шимпанзе їх нараховують понад 60. Та ці звукові сиг-
нали – не слова і не становлять собою мови. Це біологічні, рефлекторні
явища, що ґрунтуються переважно на безумовних і почасти – на умовних
рефлексах. Висловлювання “мова тварин” є фігуральним (образним). Зву-
кове (та інше) спілкування тварин не є мовою. Якби вдалося довести, що
звукове спілкування дельфінів є бодай найпримітивнішою мовою, то це
мало б означати, що дельфіни не є тваринами, що вони належать до мисля-
чих істот і становлять суспільство.
2. Деякі автори пов’язували певні мови з певними расами людей. На
такому зв’язку будуються різні поділи людей та їх мов на “кращі” й “гір-
ші”, а також різні форми расизму, аж до найогидніших расистських тео-
рій, що дотримувався їх фашизм.
Між мовою і расою немає ні найменшого зв’язку. Негри, що жи-
вуть у США (їх понад 26 млн.), розмовляють англійською мовою, хоч на-
лежать до негроїдної раси, як і негритянське населення Африки. Дитина
розмовляє мовою людей, серед яких вона виросла і від яких засвоїла
мову. Як правило, носіями мови є представники різних рас, а люди однієї
раси розмовляють кількома мовами.
Отже, природний характер рас – історично сформованих територіа-
льних груп людей, єдиних за походженням – аж ніяк не означає, що мова
теж є природним явищем.
3. Цікавим аргументом прихильників природного характеру мови є
так звані дитячі слова. Давно звернуто увагу на те, що вони мають дуже
просту, одноманітну будову, приблизно однакову в різних мовах, на зра-
зок: мама, баба, вава. Такий характер дитячих слів дійсно зумовлений
природою – недосконалим, недостатнім оволодінням дитиною звуковими
можливостями. Губи раніше починають “слухатися” дитини, ніж язик. З
голосних найлегше вимовляються а: тут не треба якось спеціально регу-
лювати положення рота, досить якнайширше розкрити його – і вимовляти.
Готовий, уже опанований склад легше повторити, ніж будувати новий.

18