Page 228 - 4934
P. 228

історії США будуть зовнішньополітичні проблеми. Одночасно йому стало ясно, що
         він  особисто  нічого  в  них  не  розуміє.  З  Потсдаму  він  повернувся  глибоко
         переконаним,  що  пора  припиняти  займатися  тим,  що  йому  подобається  і

         сконцентрувати зусилля на тому, що він повинен робити – на міжнародних справах.
         Трумен  негайно  запросив  генерала  Маршалла  і  Діна  Ачезона,  щоб  вони  навчили

         його премудрощам зовнішньої політики. Через декілька місяців він став фахівцем із
         зовнішньополітичних  питань  і  зробив  у  створення  післявоєнного  світу  внесок
         більший,  ніж  Черчілль  і  Сталін:  він  проводив  політику  заборони  комунізму  і

         витіснив  комуністів  з  Ірану  і  Греції,  підтримав  план  Маршалла,  який  врятував
         Західну Європу; вирішив щодо відновлення Японії; нарешті, закликав до світового

         економічного  розвитку.  І  навпаки,  Ліндон  Джонсон  програв  в'єтнамську  війну  і
         потерпів поразку у внутрішній політиці, тому що більше цікавився питанням «Що я
         хочу робити?» замість того, щоб запитати себе «Що я повинен робити?»

                 Президент  Джонсон,  як  і  президент  Трумен,  був  повністю  зосереджений  на
         внутрішніх  справах  країни.  Він  теж  став  президентом,  охоплений  бажанням

         завершити  те,  що  залишилося  незавершеним  в  результаті  проведення  політики
         Нового курсу.  Незабаром Джонсон зрозумів, що  він зобов'язаний зосередитися на
         проблемах  в'єтнамської  війни.  Але  він  не  міг  відмовитися  від  того,  чим  йому

         хотілося  займатися.  Він  розривався  між  війною  у  В'єтнамі  і  реформами  у
         внутрішньому житті країни – і потерпів крах в обох напрямах.

                 Відповідаючи на питання:  «Що я повинен зробити?»  – треба задати собі ще
         одне: «Де і як я можу досягти оптимальних результатів?»

                 При  пошуку  відповіді  на  це  питання  необхідно  оцінити  декілька  аспектів.
         Результат  має  бути  важко  досяжним,  але  все-таки  досяжним,  реальним.  Для  його
         досягнення  працівник  повинен  «тягнутися»,  якщо  використовувати  спортивний

         термін.  Ставити  перед  собою  свідомо  недосяжну  мету  або  мету,  досягнення  якої
         можливе  тільки  при  надзвичайних  обставинах,  –  просто  безглуздо.  В  той  же  час

         результат  повинен  мати  практичне  значення.  Він  повинен  бути  дійсно  якимось
         переворотом. Він має бути видимим, більш того, вимірюваним.

                 Питання «Що я повинен зробити?» можна умовно розділити на три питання.
         Перше: «Що потрібно в даній ситуації?» Друге: «Що я можу зробити для вирішення
         поставленого  завдання,  враховуючи  мої  здібності,  стиль  роботи,  моральні

         принципи?» Третє: «Яких результатів треба досягти, щоб домогтися змін?»
                 Така  постановка  питання  веде  до  наступної  серії  питань:  що  робити,  з  чого

         почати, як почати, які цілі, які терміни.
                 Весь попередній історичний період дуже небагато людей володіли свободою
         вибору.  Завдання  формулювалося  за  них  природою  або  господарем.  Цим  же,

                                                          226
   223   224   225   226   227   228   229   230   231   232   233