Page 227 - 4934
P. 227

реакція на цю зміну виразилася в пошуку організації праці, яка змогла б відобразити
         новий порядок речей.
                 «Плануванням кар'єри» «функціонерів» займався в 50-60-і роки відділ кадрів,

         особливо  у  великих  організаціях.  («Функціонер»,  або,  за  іншою  термінологією,
         «адміністративна  людина»,  –  це  працівник,  поведінка  якого  визначається

         формальними  положеннями  і  правилами,  наприклад,  посадовими  інструкціями).
         Тоді функціонером називали працівника нового типу – працівника розумової праці.
         У  Японії  кар'єра  цих  працівників  планується  так  само.  Але  навіть  в  Японії

         працівники  розумової  праці  все  частіше  можуть  чекати,  що  переживуть  ті
         організації, в яких починається їхня кар'єра.

                 У  решті  країн  «адміністративна  людина»  і  відділ  кадрів,  в  завдання  якого
         входить  планування  кар'єри,  давно  пішли  в  минуле.  А  разом  з  ними  зникло  й
         уявлення  про  те,  що  хтось  може  планувати  чиюсь  кар'єру.  Працівники  розумової

         праці  відреагували  на  цю  зміну  тим,  що  почали  ставити  питання:  «Чим  я  хочу
         займатися?» Працівникам навіювали, що кожен може працювати над тим, що йому

         подобається, – це і буде його вклад в роботу організації.
                 Незабаром зрозуміли, що це так само неправильно, як і планування кар'єри для
         «адміністративної людини». Дуже мало з тих, хто вважали, ніби «робота на власний

         розсуд»  веде  до  поліпшення  становища  в  організації,  самореалізації  та  успіху,
         змогли досягти хоч би чогось одного.

                 Сьогодні вже не можна повернутися до неправильних уявлень, тобто до того,
         що  треба  робити  тільки  те,  що  хочеш,  або  те,  що  наказано.  Зокрема,  кожен

         працівник  розумової  праці  повинен  знайти  для  себе  відповідь  на  питання:  «Що  я
         повинен зробити?» Тільки знайшовши цю відповідь, слід ставити наступні питання:
         «Чи  відповідає  це  моїм  здібностям?  Чи  хочу  я  цим  займатися?  Чи  знайду  я  в  цій

         сфері діяльності достатню винагороду і стимули до праці?»
                 Кращий  приклад  –  це  те,  як  Гарі  Трумен  змінив  свої  пріоритети,  ставши

         президентом США після раптової смерті Д. Рузвельта в кінці Другої світової війни.
         Свого часу Трумен був призначений на посаду віце-президента виключно тому, що

         був  цілком  і  повністю  захоплений  внутрішнім  життям  країни.  Річ  у  тому,  що  всі
         були  переконані,  що  із  закінченням  війни,  яке  було  зовсім  близько,  США  знову
         зосередяться  майже  виключно  на  своїх  внутрішніх  проблемах.  Трумен  ніколи  не

         виявляв  ані  найменшої  цікавості  до  закордонних  справ,  нічого  про  них  не  знав  і
         абсолютно ними не цікавився. Він був повністю занурений у внутрішні справи, коли

         після  декількох  тижнів  по  затвердженню  на  посту  президента  опинився  на
         Потсдамській  конференції  після  падіння  Німеччини.  Протягом  тижня  Трумен,
         спілкуючись з Черчіллем і Сталіном, з жахом зрозумів, що домінувати в майбутній

                                                          225
   222   223   224   225   226   227   228   229   230   231   232