Page 215 - 4934

Протягом останніх ста років, тобто в XX столітті, лідерство в світовій
економіці великою мірою залежало від уміння добитися високої продуктивності
фізичної праці. Сьогодні це може зробити будь-яка країна, будь-яка галузь, будь-яка

компанія – за допомогою методів, які були розроблені нинішніми розвиненими
країнами і впроваджені в повсякденну практику протягом 120 років, які минули з

того часу, коли Фредерік У. Тейлор вперше узявся за вивчення фізичної праці.
Сьогодні хто завгодно і де завгодно може застосувати ці методики для навчання
персоналу, організації праці і підвищення продуктивності, навіть якщо працівники

ледве вміють читати, або зовсім безграмотні, або зовсім ненавчені.
Перш за все, в розвинених країнах з кожним роком зменшуватиметься

кількість молоді, здатної займатися фізичною працею, – в Західній Європі і Японії
це зменшення відбуватиметься дуже швидко, в США дещо повільніше, – тоді як в
країнах, що розвиваються, кількість такої молоді буде швидко збільшуватися,

принаймні, в найближчі 30-40 років. Єдина перевага, на яку можуть розраховувати
розвинені країни, то це на відтворення добре підготовлених, освічених і

дисциплінованих працівників розумової праці. Саме у цьому розвинені країни
можуть розраховувати на значну перевагу, як якісну, так і кількісну. Але чи
трансформується ця перевага в потрібний кінцевий результат, залежить виключно

від здатності самих розвинених країн – більш того, від кожній компанії та
організації – підвищити продуктивність розумової праці, причому так швидко, як

сто років тому ці ж країни зуміли підвищити продуктивність фізичної праці.
Світовими лідерами в останньому столітті стали ті країни і ті галузі, які

лідирували в підвищенні продуктивності працівників фізичної праці: по-перше,
США, по-друге, Японія і Німеччина. Через 50 років – якщо не раніше – лідерство в
світовій економіці перейде до країн і галузей, яким вдасться найбільш систематично

і максимально ефективно підвищувати продуктивність розумової праці.

10. Управління корпораціями.
Протягом останніх 10-15 років пенсійні фонди та інші організації-інвестори

перетворилися на головних власників акцій капіталу відкритих акціонерних
компаній у всіх розвинених країнах. Це породило в США найгостріші дискусії про
управління корпораціями. Бо коли пенсійні фонди і фонди взаємного страхування

почали володіти відкритими компаніями, влада, природно, перейшла до цих нових
власників.

Аналогічних змін –як у визначенні цілей економічних організацій (зокрема,
корпорацій), так і в системі управлінні цими організаціями – слід чекати у всіх
розвинених країнах.

213