Page 149 - 4934

невисокі посади. Все частіше на цих посадах виявляються працівники розумової
праці. Але ці працівники зі своїм величезним багажем знань – ніяк не підлеглі, а
швидше «помічники». Адже після закінчення стадії ознайомлення зі своїми

обов'язками помічник просто зобов'язаний знати про свою роботу більше власного
начальника, інакше від нього не буде ніякої користі. Більш того, працівник

розумової праці приймається на роботу саме за умови, що він знає про свою роботу
більше кого б то не було в організації.
Безумовно, працівники розумової праці є «підпорядкованими» в тому сенсі,

що вони залежать від «боса», який приймає їх на роботу і звільняє, заохочує і карає
тощо. Але керівник може добре працювати тільки в тому випадку, якщо так звані

підлеглі переймають на себе відповідальність за його навчання. У свою чергу
«підлеглі» залежать від начальника, тому що саме він визначає спільний напрям
діяльності і підводить загальний підсумок їх роботи.

Іншими словами, в сучасних умовах взаємовідносини «начальника» і
«підлеглих» більше нагадують взаємовідносини диригента оркестру і музиканта, а

не традиційну схему «я начальник, ти дурень». Керівник організації, що приймає на
роботу фахівців, не в змозі, як правило, виконати роботу свого підлеглого; так само
як диригент оркестру не обов'язково вміє грати на трубі. У свою чергу, фахівець

залежить від начальника, оскільки той задає напрям діяльності і повідомляє
підсумок цієї діяльності в масштабах всієї організації, тобто визначає стандарти,

систему цінностей, продуктивність праці і результати. І так само, як оркестр може
звести нанівець зусилля найкращого диригента, – і вже тим більше найбільш

деспотичного, – працівники розумової праці можуть саботувати вказівки навіть
найвищого керівництва, не кажучи вже про керівника з диктаторськими
схильностями.

В той же час зростає кількість штатних співробітників, які працюють повний
робочий день, але яким потрібний такий стиль керівництва, щоб вони працювали

добровільно. Але хороші фахівці відрізняються високою мобільністю. Вони можуть
звільнитися з роботи в будь-якій момент. У них є власні «засоби виробництва» – їхні

знання.
Останні 50 років з усією певністю показали, що гроші не є єдиним стимулом
до праці. Незадоволеність рівнем оплати праці, безумовно, впливає на бажання

трудитися, істотно знижуючи його. Гідний рівень оплати, проте, може вважатися
лише «чинником гігієни». Що ж стимулює працівників, особливо фахівців високого

класу? Виявляється, те ж саме, що стимулює добровольців. Як ми знаємо,
добровольці отримують від роботи більше задоволення, ніж службовці, що
працюють за платню, якраз тому, що трудяться безкоштовно. Перш за все їм

147