Page 96 - 4930

гічний підхід до подолання егоцентризму в поведінці людини – оволодіння власними
егоцентричними домінантами, хоча не запропонував механізму їх подолання.
З’ясування природи людських якостей і здібностей у їхньому співвідношенні
з матеріальним субстратом має величезне загальнолюдське значення. Намагаю-
чись установити взаємозв’язок між психічними й нейрофізіологічними процеса-
ми, В. Б. Швирков, покликаючись на засновника теорії функціональної системи
П. К. Анохіна (1898 – 1974), пише: „Для побудови повної природничо-наукової кар-
тини діяльності мозку необхідно не злиття або ототожнення фізіологічного та пси-
хічного, а такий „концептуальний міст”, який дозволив би зіставляти поняття двох
наук і бачити за психологічними феноменами фізіологічні механізми” [55, c. 214].
Звичайно, для розв’язання цього завдання потрібні зусилля великого творчого ко-
лективу й, можливо, новий поняттєвий апарат.
На нашу думку, таким „концептуальним мостом” може стати концепція чотирьох
рівнів розвитку діяльнісної здібності, і для цього є вагомі аргументи.
По-перше, в нейрофізіології встановлено, що 97% нейронів звичайної людини не
працюють у процесі життя. Формування нових функціональних зв’язків і систем
здійснюється не на підставі активізації тих 3%, які вже працюють, а шляхом заро-
дження нових нейронних зв’язків, які не були раніше задіяні. Такий механізм роз-
витку нейронів привів до того, що прогресивна еволюція пішла шляхом збільшення
обсягу мозку [56, с. 201].
По-друге, ще в 1978 р. В. Б. Швирков експериментально встановив, що в „здій-
сненні різноманітних поведінкових актів беруть участь різні нейрони…” [55, с. 110],
а нейрони гіпокампу відповідають за послідовність поведінки й вибір одного рішен-
ня з кількох альтернатив [55, с. 124], тобто в мозку людини є окремі ділянки, які від-
повідають за ту або ту поведінку.
По-третє, установлено, що активність нейронів у поведінковому акті не хаотична,
а організована, отже, це приводить до досягнення результату. Ця організація поля-
гає передусім у відборі та включенні у функціональну систему поведінкового акту
нейронів з „потрібними” функціями та у вилученні елементів із „зайвими” функ-
ціями [55, с. 125]. Зрозуміло, що пізнання будь-якого механізму відбору становить
суттєвий інтерес для нейрофізіології. У процесі експериментів було встановлено, що
вибір поведінки здійснюється у взаємодії пам’яті, мотивації й зовнішньої інформації
[55, с. 125], які є інформаційними категоріями, що характеризують відносини орга-
нізму із середовищем. Особливо цінною в цих висновках є вказівка на роль моти-
вації (спонукань до діяльності – системотворчих елементів у структурі діяльнісної
здібності), яка відіграє вирішальну роль в активації нейронів [55, с. 129].
По-четверте, уточнюючи свої уявлення про роботу нейронів, В. Б. Швирков у
1990 р. доходить висновку: „По суті, потреби організму загалом – це трансформо-
вані потреби його нейронів” [56, с. 201], тобто нейрофізіолог виявив фундамен-
тальний зв’язок між потребами організму та будовою нейронів, а точніше, те, що
потреби організму зумовлюють органічну зміну нейронів та їхньої спеціалізації.
Цей взаємозв’язок дозволив нейрофізіологам установити, що серед нейронів існує
поведінкова спеціалізація, яка закріплюється в їхніх генетичних і нейрохімічних
особливостях [56, с. 201].

95