Page 93 - 4930

прекрасно відображено взаємозв’язок внутрішнього боку життєдіяльності індивіда
та його зовнішнього буття. Домінанти в нервовій системі головного мозку форму-
ються під впливом переконань самої людини та під впливом зовнішніх умов.
Механізм домінанти для О. О. Ухтомського був не лише теорією, яка пояснює ме-
ханізм роботи мозку, але й законом життя, який він рекомендував покласти в основу
практичних взаємин між людьми. Вихована людина має сприймати іншу людину не
на рівні абстрактного гуманізму, а бачити людину в усій її конкретності, тобто зрозу-
міти її домінанти. „Уміти конкретно підійти до кожної окремої людині, уміти ввійти
в її шкаралупу, зажити її життям, зрозуміти її вихідні точки, які її визначають, зрозу-
міти її домінанти, пристати до її погляду – ось завдання” [46, с. 90]. Людина, форму-
ючи в себе домінанту на іншу людину, долає індивідуалістичну психологію й формує
себе як особистість. „Лише там, де ставиться домінанта на особу іншого як на най-
дорожче для людини, уперше долається прокляття індивідуалістичного ставлення
до життя, індивідуалістичного світорозуміння, індивідуалістичної науки. Оскільки
лише з огляду на те, наскільки кожен із нас долає самого себе та свій індивідуалізм,
самоспирання на себе, йому відкривається обличчя іншого. І з цього моменту, як від-
кривається особа іншого, сама людина вперше заслуговує, щоби про неї заговорили
як про особу” [46, с. 90]. Отже, уміння сформувати в себе домінанту на іншу людину
є основою вихованості, основою того, що про таку людину можна говорити як про
особистість.
Якщо для О. М. Леонтьєва особистість починається з усвідомлення спонукань влас-
ної поведінки, то для О. О. Ухтомського – з того моменту, коли людина наважується на
культивування власної домінанти, стає „на шлях вирощування <...> домінанти, уперше
здобуває те, що можна в ній назвати особою” [47, с. 255]. Учений доходить висновку: пе-
реструктурувати свою домінанту на іншого – це не лише важке завдання, це внутрішня
революція: „Звільнитися від свого Двійника – ось надзвичайно важке, але й найнеобхід-
ніше завдання людини!” [47, с. 255]. Свої міркування про домінанту О. О. Ухтомський
поєднує з роздумами Канта: людина з домінантою на іншого ніколи не використовува-
тиме іншу людину як засіб, а завжди ставитиметься до неї як до мети [47, с. 255].
У процесі аналізу механізму домінанти О. О. Ухтомський доходить фундаменталь-
ного висновку: кожна людина є заручником своєї домінанти, не здатна її змінити,
тобто є її „рабом”. Механізм домінанти є посередником у взаємодії людини зі світом.
Кожна людина сприймає світ крізь призму своїх установок і домінант. На підставі
теоретичних положень О. Г. Асмолова й Д. М. Узнадзе про установку та теорії до-
мінанти О. О. Ухтомського формулюємо таку гіпотезу: установки й домінанти в ін-
дивідів різного рівня розвитку діяльнісної здібності різні, тому процес сприйняття
й пізнання світу принципово відрізнятиметься.
Індивід залежного рівня розвитку з огляду на примітивність свого внутрішнього
світу сприйматиме соціум та інших людей крізь призму механізму задоволення [10,
с. 98]. Зовнішній світ ділитиметься на те, що не приносить задоволення, і те, що при-
носить задоволення, тобто буде чорно-білим. Індивід посереднього рівня здібностей,
орієнтований на вигоду, сприйматиме соціум та окремих людей винятково з позиції
вигоди: „А що це мені дає ?” і житиме за принципом реальності [10, с. 113 – 116]. Усе
багатство людських відносин для залежної та посередньої людини залишається за

92