Page 91 - 4930

але й практичний, виховний характер. Він доходить висновку про те, що об’єктом
виховання є сфера смислів. „Психологічним об’єктом виховання є смислова сфера
особистості, система особистісних смислів і смислових установок, які реалізують
їх у діяльності. З такого розуміння психологічного об’єкта виховання випливає, що
перевиховання особистості завжди йде через зміну діяльності, а тим самим і через
зміну смислових установок і в принципі не може здійснюватися за допомогою впли-
вів чисто вербального характеру” [5, с. 75]. Отже, об’єктом виховної роботи є сфера
смислів, які можуть змінюватися лише під впливом зміни діяльності, в яку задіяний
індивід.
Продуктивними є роздуми О. Г. Асмолова щодо причин зміни установок різного
рівня. „Лише установки цільового й операційного рівнів зазнають прямого впливу
різноманітних інструкцій. Шляхи зміни установок смислового рівня й установок рів-
нів, що лежать нижче, докорінно відрізняються один від одного: смислові установки
особистості перевиховуються, а цільові й операційні установки перевивчаються” [5,
с. 75]. Отже, для зміни операційних установок достатньо змінити сферу професійної
діяльності, для зміни цільових необхідно змінити соціальні умови життя людини,
тоді як для зміни смислових необхідно кардинально перетворити не лише соціаль-
ний простір буття людини, але й суспільну атмосферу, систему відносин, цінностей,
світоглядних орієнтирів.
Незважаючи на суттєві досягнення в розумінні ролі установок у життєдіяльнос-
ті індивіда, О. Г. Асмолов у своєму дослідженні повторює помилки свого вчителя
О. М. Леонтьєва, а саме не виходить за межі психіки в соціум – у систему суспільних
відносин, у якій і здійснює свою життєдіяльність індивід, хоча й згадує про неї. Він
не робить предметом аналізу проблему, коли одну й ту саму форму життєдіяльності,
скажімо, виконання тих самих посадових обов’язків, можна здійснювати по-різному
залежно від того, якого рівня установка є панівною в психіці індивіда – чи то як
ланцюг одноманітних або різноманітних приписуваних операцій, які змінюють одна
одну, чи то як здійснення цілеспрямованих дій, які складаються з операцій, чи то
як виконання різноманітних діяльностей, які реалізують сенс його життя, чи то як
справу життя, здійснення призначення – долі.
Ми формулюємо гіпотезу про те, що в кожному з цих чотирьох варіантів здійснен-
ня тієї самої форми життєдіяльності, які вибудовуються один щодо одного ієрархіч-
но відповідно до ієрархії установок, які їх стабілізують, рефлекторно-домінантний
механізм нервової системо-структури головного мозку діячів, який забезпечує їхнє
здійснення, буде різним за ступенем складності. Причому закріплюється кожен рі-
вень установки в рефлекторно-домінантному механізмі нервової системо-структури
мозку індивіда доволі стійко, так що словесною командою, як зауважує О. Г. Асмолов,
неможливо замінити панівну в психіці індивіда операційну установку на панування
установки цільової, а тим більше викликати панування установки смислової, яка ці-
кавить усіх нас і суспільство загалом. Для такої заміни або підйому панівної в пси-
хіці індивіда установки необхідна зміна (підйом) спонукання до діяльності: замість
стимулу або мотиву необхідно викликати, тобто актуалізувати, його особистісний
інтерес. А для цього слід змінити форму його життєдіяльності – осмислити ланцюг
операцій і дій цілісно, у контексті системо-структури суспільства як діяльність, що

90