Page 97 - 4930

На основі наведених нейрофізіологічних фактів і наукової інформації формулю-
ємо гіпотезу: кожен рівень розвитку діяльнісної здібності індивіда закріплюється
у визначених нейронних структурах, які мають різні генетичні й нейрохімічні осо-
бливості. З урахуванням досягнень нейрофізіології й нашої гіпотези скажемо, що
якщо індивід у процесі своєї соціалізації сформований як людина першого рівня роз-
витку діяльнісної здібності (залежна) почне освоювати другий рівень власних зді-
бностей, то це відбуватиметься не за рахунок задіяних нейронів, а за рахунок вклю-
чення в процес навчання нейронів „запасу”. Такий механізм розвитку приводить до
того, що старі нейронні зв’язки не знищуються, а над ними нашаровуються нові.
Аналогічний процес відбуватиметься й у тому випадку, коли індивід посереднього
рівня розвитку захоче освоювати третій – особистісний – рівень діяльнісної здібнос-
ті, особистісний спосіб життя.
Якщо сформовані нові нейронні системи через якийсь проміжок часу (з причи-
ни змін взаємин із середовищем) виявляються незадіяними, то це призводить до
того, що сформована нейронна мережа, продовжуючи органічно існувати в струк-
турі мозку, втрачає свою активність і перестає функціонувати. Так, В. Б. Швирков
пише: „Тривала незадіянність раніше сформованих систем може, вочевидь, призво-
дити до послаблення зв’язків між нейронами й тим самим до меншої конкуренто-
здатності системи, хоча повне „стирання” системи з пам’яті можливе, вірогідно, лише
у випадку загибелі відповідних системоспецифічних нейронів” [56, с. 204]. Стосовно
поведінки людини це означає, що якщо індивід, знаходячись на особистісному рівні
розвитку своєї діяльнісної здібності, не зміг морально й інтелектуально протистоя-
ти деструктивному впливу середовища, то на нейрофізіологічному рівні це призведе
до згасання відповідних нейронних зв’язків, а можливо, і до їхньої загибелі. Отже,
моральна та психологічна деградація не проходить безслідно й відбивається на ней-
рофізіологічному рівні.
Осмислюючи той факт, що звичайна людина використовує лише 2 – 3% нейронів,
В. Б. Швирков стверджує, що „саме <…> різноманітність нейронів „запасу” й визна-
чає різноманітність потреб людини та її постійне прагнення до самореалізації, тоб-
то якнайповнішого використання нейронів «запасу»” [56, с. 208]. Таке трактування
взаємозв’язку самоактуалізації з наявністю величезної кількості нейронів „запасу”
дозволяє дати наукове обґрунтування висновку Дж. Келлі про те, що поведінку лю-
дини ніколи не можна до кінця передбачити. У людини завжди є шанс вийти за межі
нейронних мереж, що склалися, саме тому, що в її мозку величезна кількість – 97% –
незадіяних нейронів, що відкриває їй шлях до самореалізації через розвиток власних
здібностей до особистісного рівня.
На основі експериментальних свідчень було встановлено, що на активність нейро-
нів суттєво впливає зовнішня інформація про майбутню подію [55, с. 177]. Цей факт
ще не став предметом філософсько-світоглядного осмислення. Висловимо кілька
зауважень. По-перше, науково підтверджено, що існує детермінація майбутнім. По-
друге, закономірно виникає питання: що це означає стосовно людини й суспільства?
Уважаємо, що ідеал у суспільстві постає найважливішою інформацією про майбут-
нє – детермінантою діяльності. Тому відсутність або наявність ідеалу в суспільстві
може суттєво впливати на активність нейронів: як гальмувати, так і збуджувати їх.

96