Page 100 - 4930

З урахуванням експериментів американських нейрофізіологів ми формулюємо
таку гіпотезу: посередня людина не має нейрофізіологічних структур, які би дозво-
ляли їй забезпечувати успішну професійну діяльність в інтересах усього суспільства.
Отже, кожен рівень розвитку діяльнісної здібності формує власну нейронну функ-
ціональну структуру. Відношення між нейронними структурами повторює відно-
шення між рівнями розвитку діяльнісної здібності. Як діяльнісна здібність вищого
рівня містить діяльнісну здібність нижчого рівня, так нейронна структура вищого
порядку містить нейронні структури нижчого порядку.
Відкриття в галузі нейрофізіології дозволяють зрозуміти всю складність розвитку
діяльнісної здібності індивіда. Формування здібностей вищого порядку пов’язане не
лише з психологічними процесами (сприйняття, увага, пам’ять, мислення та ін.), але
й з фізіологічними процесами формування нейронних функціональних структур ви-
щого порядку. У процес навчання „втручається” біологічний чинник, а саме генетич-
на схильність нейронних структур до тих чи тих поведінкових і психічних функцій.
Підхід до функціонування мозку з погляду структури, рівнів розвитку й функціону-
вання діяльнісної здібності відкриває широкі горизонти для досліджень, які підля-
гають експериментальному й теоретичному вивченню з філософського, психологіч-
ного, педагогічного й нейрофізіологічного боків, але вже сьогодні він дає можливість
здійснювати кореляцію понять і систематизувати всю інформацію про людину.
Як не дивно, але правильний механізм розв’язання проблеми розвитку здібностей
(подолання егоцентричних домінант) окреслив ще Г. Гегель на початку XIX століття.
У курсі „Філософська пропедевтика” для гімназистів молодших класів він пояснює,
що людина як істота, здатна до мислення, може подолати свою несвободу, свою за-
лежність від обставин, від процесу й продукту праці, від „безпосереднього”, зайняв-
ши рефлексивну позицію щодо всього цього й піддаючи себе рефлексії, починаючи
зі своїх спонук. З погляду німецького філософа, рефлексія робить людину людиною,
скорочує процес пізнання дійсності, допомагає усвідомлювати самого себе, свої
якості. Він пише: „Існує тому дуже істотна різниця між тим, коли ти просто являєш
собою щось або володієш ним, і тим, коли ти також і знаєш, що ти являєш собою або
володієш цим. Наприклад, невігластво, грубість способу мислення чи поведінки – це
така обмеженість, мати яку можна, не знаючи, що маєш її. Якщо ж ти піддаєш її реф-
лексії, інакше кажучи, знаєш про неї, то ти, без сумніву, знаєш і про те, що проти-
лежне їй. Рефлексія є вже перший крок до подолання цієї обмеженості” [11, с. 22 – 23].
Читаючи курс філософської пропедевтики учням молодших класів гімназії, Гегель
орієнтував їх на осмислення власних інтелектуальних, моральних якостей і вчинків.
Він, говорячи мовою психології й фізіології, учив їх долати власні егоцентричні со-
ціально-психологічні установки та примітивні домінанти. Отже, у німецькій школі
ще на початку ХIХ століття знайшли ефективний спосіб, який допомагає розвивати
інтелектуально-психологічний потенціал учнів шляхом розвитку рефлексії. У кон-
тексті вчення про установку й домінанту цю думку Гегеля слід розуміти як подолан-
ня залежності від власних обмежених установок і домінант. Рефлексія над власними
обмеженими можливостями та здібностями – це перший крок до їх самопізнання.
Отже, рефлексія, за Гегелем, – це шлях пізнання й розвитку. Вона допомагає люди-
ні не лише осмислювати власні спонукання, природні потреби й тим самим підніма-

99