Page 90 - 4930

Щоб учень міг керуватися запропонованою інформацією в самовдосконаленні влас-
ної діяльнісної здібності, а суспільство – у перетворенні наявної школи в нову, їй треба
надати форму концепції. Для цього необхідно зробити четвертий, завершальний, крок
в осягненні таїни рівневості соціального дозрівання діяльнісної здібності індивіда й
соціально-психічної сутності табу на її осягнення в індивідуальній і суспільній свідо-
мості. А саме – сформулювати гіпотезу про функціонування ней-ропсихічних органів,
які забезпечують рівні соціального дозрівання всіх здібностей індивіда як діяча.
Зробити четвертий крок нам допомагають дослідження О. О. Ухтомським реф-
лекторно-домінантних механізмів нервової системи й дослідження Д. М. Узнадзе
механізмів фіксованої й нефіксованої установки психіки людини [45, с. 69 – 90]. Не
вдаючись у деталі, звертаємо увагу на той факт, що результати їхньої роботи, з одно-
го боку, навдивовижу доповнюють один одного, а, з іншого,– так само дивовижно
взаємодоповнюються результатами дослідження проблеми діяльності О. М. Леон-
тьєвим та О. Г. Асмоловим.
На підставі ідей Д. М. Узнадзе, О. Г. Асмолов обґрунтовує гіпотезу „про ієрархічну
рівневу природу установки як психологічного механізму стабілізації діяльності” [5,
с. 62] й висловлює суттєві міркування щодо розвитку й удосконалення діяльнісної
здібності індивіда. Здійснімо конструктивний аналіз його суджень, щоб з’ясувати
позитивні аспекти теорії установки й неточності його уявлень про сутність процесу
соціального дозрівання інтелекту індивіда, які припадали на кінець 70-х років ХХ ст.
О. Г. Асмолов починає розглядати ієрархію рівнів установки не знизу – від опера-
ційної, а зверху – від смислової: „Смислова установка може бути як усвідомлюваною,
так і неусвідомлюваною. Досліджуючи функції смислової установки в регуляції ді-
яльності, недостатньо обмежитися вказівкою на те, що смислові установки можуть
бути усвідомлені. Більш значимим для розуміння природи смислової установки стає
питання: чи достатньо „означення” смислової установки для її зміни, зсуву? Чи може
відбутися зміна смислової установки під безпосереднім впливом вербальних засо-
бів? Відповідаючи на ці питання, ми маємо вказати на <…> важливу особливість
смислових установок. Вона полягає в тому, що зсув смислових установок завжди зу-
мовлений зміною відображуваних в особистісному смислі реальних життєвих став-
лень особистості до дійсності, які виражають у діяльності смислові установки” [5,
с. 72]. Отже, О. Г. Асмолов приймає положення О. М. Леонтьєва про те, що установка,
в якій фіксується спонукання до діяльності, не завжди усвідомлюється. Для зміни
смислових установок недостатньо вербальних впливів, вони змінюються лише під
тиском реальних життєвих відносин.
Продовжуючи осмислювати проблему, О. Г. Асмолов звертає увагу на органічний
взаємозв’язок мотивів діяльності, особистісного смислу, смислової установки й сис-
теми суспільних відносин, яка їх породжує. „Зміна смислової установки завжди опо-
середкована зміною діяльності й мотиву діяльності, оскільки особистісний смисл
і смислова установка невіддільні від системи ставлень людини до світу, яка їх поро-
джує. Лише за умови перебудови мотивів діяльності відбувається перебудова загаль-
них смислових установок” [5, с. 75]. Для зміни смислової установки необхідна цілісна
перебудова всіх взаємозв’язків людини зі світом.
О. Г. Асмолов усвідомлює, що аналіз проблеми установки має не лише теоретичний,

89