Page 88 - 4930

у нову якість. Перехід із першого рівня на другий відбувається без особливих зусиль
і достатньо безболісно. Перехід із другого рівня на рівень особистості вимагає орга-
нічного поєднання зовнішніх і внутрішніх зусиль. Одного разу посіяна ідея включає
в роботу інші здібності. Чим більш різнобічні відносини людини із середо-вищем та
культурою, тим більше вона отримує інформації й тим більше в неї шансів піднятися
на особистісний рівень розвитку. За своєю сутністю перехід із другого рівня на тре-
тій – це внутрішня й зовнішня революція, революція персоналістична.
Узагальнюючи різноманітні теорії особистості, Л. Х’єлл і Д. Зіглер сформулювали
критерії для оцінки теорії особистості [51, с. 579 – 587]. Подивімося на нашу концеп-
цію особистості крізь призму цих критеріїв. Перший критерій вимагає, щоб теорія
містила поняття, які логічно пов’язані між собою й піддаються емпіричній перевірці.
Концепція ієрархії діяльнісної здібності індивіда систематизує на єдиній методоло-
гічної основі уявлення про процес життєдіяльності людини за допомогою системи
понять: соціальний механізм життєзабезпечення (відносини розподілу, відносини
обміну й управління, відносини власності, цілісний механізм життєзабезпечення);
спонукання до діяльності (стимул, мотив, інтерес, ідеал); рівень розвитку діяльнісної
здібності індивіда (залежна людина, посередня, особистість, геній); характер діяль-
ності (підлеглість, пристосування, творення, уособлення). Осмислюючи цю систему
понять у контексті конструктивного альтернативізму, скажемо, що конструкт – це
не лише дихотомія понять. Конструкт у цьому випадку може складатися з чотирьох
понять, наприклад: стимул, мотив, інтерес, ідеал.
Другий критерій – евристичний потенціал, який передбачає здатність теорії сти-
мулювати дослідницьку діяльність як учених, так і окремих індивідів (людей-учених,
Дж. Келлі). З досвіду пропагування власної теорії скажемо, що ми ще не зустріча-
ли людини, яку б наша концепція не спонукала до власної дослідницької діяльності
й пошуку відповіді на питання: „Хто я?”
Третій критерій – внутрішня узгодженість, тобто логічність теорії. Запропонована
теорія логічно й послідовно пояснює причину рівневості розвитку діяльнісної зді-
бності індивіда й завершується концепцією особистості.
Четвертий критерій – економічність. Економічність теорії зумовлено кількістю ви-
хідних понять, що лежать в основі теорії. В основі запропонованої теорії лежить одне
поняття – спонукання до діяльності, яке визначає всі інші аспекти розвитку діяль-
нісної здібності індивіда. Додатково підкреслюємо, що авторська концепція особис-
тості, на відміну від панівних теорій, побудована без якихось допущень і постає як
діалектична єдність людини й суспільства. Концепція задовольняє вимоги К. Юнга:
„справжня наукова теорія повинна бути без передумов” [57, с. 136]. Концепція пояс-
нює процес трансформації матеріальних спонукань до діяльності в духовні, а саме –
процес їхнього розвитку від стимулу через мотив до інтересу й ідеалу, і доводить, що
життєдіяльність індивіда кожного рівня здійснюється в різному соціально-психоло-
гічному просторі й часі.
П’ятий критерій – широта охоплення. Л. Х’єлл і Д. Зіглер, оцінюючи найвідоміші
на сьогоднішній день теорії особистості А. Адлера, А. Бандури, Дж. Келлі, А. Маслоу,
К. Роджерса, Б. Скінера, З. Фрейда, Е. Еріксона, К. Юнга з погляду широти охоплення,
пишуть, що „більшості теорій не вистачає всебічності, оскільки вони не описують

87