Page 87 - 4930

Концепт „кожна людина – особистість” прийшов на зміну аристократичній кон-
цепції життя, носієм якої було християнство. У християнстві особистість стояла на
першому місці. Християнство відкрило людині глибинний сенс існування – піднятися
до особистісного – божественного – буття. Епоха Просвітництва й Велика французь-
ка революція знищили цей ідеал. Концепт „кожна людина – особистість” – це рівна
рівність, яка за твердженням Г. Сковороди, є найбільшою дурістю [40, с. 435].
Запропонований підхід до визначення поняття „особистість” органічно об’єднує
його з іншими філософськими концепціями. Якщо центральним положенням персо-
налізму (Е. Муньє) є існування вільних і творчих особистостей [37, с. 8], то в нашій
концепції особистість є найвищим рівнем розвитку діяльнісної здібності індивіда;
якщо неотомізм (Ж. Марітен) віддає перевагу інтелектуальним і вольовим якостям
перед біологічними та інстинктивними потребами людини [27, с. 52], то концепція
рівнів розвитку діяльнісної здібності людини однозначно стверджує, що особис-
тість – це передусім продукт власних інтелектуальних і вольових зусиль; якщо фе-
номенологічна антропологія (М. Шеллер) розглядає особистість як центр духовної
активності [53, с. 53; 54, с. 305 – 318], то в нашому підході особистість – це центр
активності не лише духовної, але й соціальної, політичної; концепція чотирьох рівнів
розвитку діяльнісної здібності ввібрала в себе й марксистський підхід, згідно з яким
соціально-економічною умовою розвитку особистості є здійснення зовнішньої ді-
яльності за нормами й еталонами, заданими ззовні (соціальний механізм життєза-
безпечення, культура) [18, с. 398]. Запропонована концепція відповідає українській
філософській традиції від Івана Вишенського (1550 – між 1621/1633) до київської
філософсько-антропологічної школи й постає як узагальнення наявних підходів до
розуміння внутрішніх якостей людини та проблеми особистості зокрема.
На нашу думку, запропонована концепція особистості відповідає принципу додат-
ковості В. Гейзенберга, згідно з яким у новій теорії мають бути „класичні двійники”,
тобто аналоги деяких положень старих теорій. Наприклад, принцип ієрархії, який
лежить в основі авторської концепції чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності
індивіда, проходить через філософські концепції Конфуція, Платона, через христи-
янську філософію, творчість О. Герцена, К. Леонтьєва, Х. Ортеги-і-Гассета, психо-
логічну теорію А. Маслоу, Е. Еріксона. Незважаючи на те, що авторська концепція
особистості органічно інтегрує інші теорії, вона є принципово новою парадигмою,
оскільки змінює основні правила, вимагає рішучого перегляду фундаментальних
положень попередніх теорій особистості. Використовуючи висновки С. Грофа [13,
с. 108], скажемо, що авторська концепція особистості побудована на принципі ієрар-
хії, тому в поняття особистості ми вклали абсолютно інший зміст – рівень розвитку
діяльнісної здібності, який дозволяє долати деструктивні тенденції й жити в єдності
із суспільством і світом.
Отже, кожен рівень розвитку діяльнісної здібності являє собою систему умінь,
знань, мислення, спонукань до діяльності, що здатна до стійкої рівноваги. З одного
боку, кожен рівень розвитку здібностей – це замкнута система, яка прагне до кон-
сервації. Усі зовнішні чинники, які не відповідають можливостям та уявленням ін-
дивіда, або відкидають, або не помічають. З іншого боку, кожен рівень розвитку ді-
яльнісної здібності може накопичувати зміни й тому можливий розвиток і стрибок

86