Page 84 - 4930

частина особистості” [9, c. 141]. Це твердження філософа здається невідповідним реаль-
ності. Але пильний погляд на історію дозволяє за її подіями побачити: історія творить-
ся там, де пріоритет належить особистості. Там, де пріоритет належить посередній лю-
дині, усе перетворюється в ніщо й суспільство деградує. Історія СРСР – яскравий тому
приклад. Обожнення знеособленої народної маси та її пріоритетної частини – пролета-
ріату – привело Радянський Союз до знищення. У філософії М. О. Бердяєва чітко про-
стежено ієрархічний підхід до розуміння сутності соціально-психологічних якостей
людини. Він виділяє три рівні розвитку соціально-психологічних, інтелектуальних і мо-
ральних якостей людини: рабський, посередній та особистісний. „Боротьба за особис-
тість є боротьба проти рабства, яке було природною участю людини. Людина спочат-
ку була рабом природи, потім держави, нації, класу, нарешті, техніки й організованого
суспільства. Але реалізація особистості є подолання всякого рабства й оволодіння всім”
[9, с. 153]. Між рабським та особистісним знаходиться посередній рівень, рівень „по-
середньо-нормальної свідомості”, яка здійснює тиранію стосовно духу та свій примітив
і моральну деградацію приймає за норму. „Створюється тиранія „посередньо-нормаль-
ної свідомості”, межі якої ототожнюються з межами людської природи взагалі” [8, с. 37].
Розвиваючи свою думку, М. О. Бердяєв пише, що „посередньо-нормальна свідомість” є
свідомість природної людини, є зміцнення природного світу як єдино реального і є за-
перечення духовної людини, духовного світу, духовного досвіду. Це є міщанська сві-
домість цього світу, самодостатність й самовпевненість, яка почувається господарем
становища в цьому світі” [8, с. 37].
Узагальнюючи погляди М. О. Бердяєва на проблему особистості, скажемо, що фі-
лософ аналізує її в контексті взаємовідношення духовного й матеріального, віддаючи
пріоритет духовному началу. Особистість – це вищій рівень буття індивіда, плід його
внутрішніх надзусиль, результат подолання природних спонукань. Тому вважаємо,
що за основними параметрами (ієрархічний підхід, духовний аристократизм) екзис-
тенційна концепція особистості М. О. Бердяєва й авторська не суперечать одна одній.
Продовжимо порівняння нашої концепції з тими теоріями особистості, що склалися
в психології. О. Гуменюк, конструктивно узагальнюючи різні концепції особистості
(А. Маслоу, Г. Олпорта, К. Роджерса, В. Франкла, Е. Фромма), виділяє оптимальний
набір особистісних характеристик:
– простота й природність як у поведінці, так і у внутрішньому світі;
– висока точність сприйняття навколишнього світу та його особливостей;
– переважання інтересу до світу, а не до себе, відсутність егоцентризму;
– наявність улюбленої справи, в яку людина вірить і якій цілком віддана;
– об’єктивне сприйняття суспільного життя, людей, а не емоційна оцінка ситуацій
і подій;
– джерелом неспокою та страху є об’єктивні соціальні проблеми, а не невротичні уявлення;
– готова змінювати власні погляди й поведінку без непотрібних стресів; не відчуває
страху перед невідомим, скоріше, навпаки, її цікавить нове й незвідане;
– має високі творчі здібності в різних сферах;
– відчуває радість і щастя від кожної миті життя; радість від життя поєднується
з перспективною метою й вірою в майбутнє, що дозволяє достатньо легко переносити
важкі втрати;

83